заболіти

ЗАБОЛІ́ТИ, ли́ть, док.

1. у кого, рідше кому. Почати боліти (про тіло, яку-небудь частину його або ушкоджене місце).

Заболіла головонька, Заболів живіт, Упав чумак коло воза,Упав та й лежить (Шевч., II, 1953, 127);

У дитини заболить пальчик, а у матері серце (Номис, 1864, № 9214);

Гуля заболіла так, неначе хто сунув у тім’я розпеченим залізом (Н.-Лев., II, 1956, 318);

Потім я відчув, ніби війнуло на мене свіже повітря, і мені заболіла рука (Досв., Вибр., 1959, 184);

// у чому, безос. З’явитися, відчутися (про біль).

Одразу тукнуло й заболіло в грудях (Головко, II, 1957, 155).

◊ Се́рце заболі́ло; Душа́ заболі́ла — з’явилося почуття великого жалю, туги, журби.

Бачила [стара], як Йосип щиро богу молився, як він зісох — подався. Заболіло серце старої (Мирний, IV, 1955, 41);

Полилась по срібній ночі Срібна пісня солов’я… Защеміла, заболіла Вся душа моя (Олесь, Вибр., 1958, 96).

2. кого, розм. Те саме, що вра́зити¹ 2.

Це так заболіло її, чуйну на всяку образу, що вона зарилася в качани і так в гірких думках пролежала до вечора (Коцюб., І, 1955, 269);

Мене відразу заболіла та ввічливість, з якою твоя мати привітала мене (Вільде, Троянди.., 1961, 35).