забрьоханий

ЗАБРЬО́ХАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до забрьо́хати.

На порозі несподівано виріс блідий, весь забрьоханий сиваською багнюкою боєць-телефоніст (Гончар, II, 1959, 426);

Промоклий до нитки, з забрьоханими чобітьми, втомлений і змарнілий, він переступив поріг рідної хати (Кол., Терен.., 1959, 30);

// у знач. прикм. Який забрьохався.

З-за тину вибігло забрьохане цуценя (Кочура, Зол. грамота, 1960, 540).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me