забутий

ЗАБУ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до забу́ти 1, 3.

Людьми забутий і богами, Сиджу я осьде над потоком (Фр., XIII, 1954, 46);

Вода зараз підхопила пліт, поволі обернула його й понесла вниз укупі з харчами, забутими на плоту (Коцюб., І, 1955, 356);

// забу́то, безос. присудк. сл.

Завтра відпливає щорічна традиційна екскурсія Дніпром до Канева, на могилу Тараса Шевченка, і їх [дівчат] забуто. Запрошень не одержали (Ю. Янов., II, 1954, 88).

2. у знач. прикм. Який не зберігся, не утримався в пам’яті.

Галя спинялася в розмові й тріпала рукою, силуючись нагадати собі забуте слово (Март., Тв., 1954, 442);

У серце пливуть-напливають забуті Чуття молодії (Фр., XIII, 1954, 430).

3. у знач. прикм. Залишений без уваги; покинутий.

І очі не бачать — Ні тихої хатиночки В забутому краю, Ні тихої долиночки (Шевч., І, 1951, 290);

Серед забутого місця пролягала широка дорога аж на гору (Мирний, IV, 1955, 159);

// Занедбаний.

Позаростали подорожником та лопухом стежки-доріжки, в забутій канаві біля просіки привільно розкинула зелену плахту жалка кропива (Донч., IV, 1957, 115).