завдячувати
ЗАВДЯ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАВДЯ́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. тільки недок., чим, рідко що. Бути зобов’язаним кому-, чому-небудь чим, за що; мати що-небудь завдяки кому-, чому-небудь.
Особливо з матір’ю.. ми були у великій приязні і власне їй завдячую я нахил до всього гарного та любов і розуміння природи (Коцюб., III, 1956, 233);
Йому, Оленчукові, завдячує він тепер своїм життям (Гончар, II, 1959, 61);
Зберегли вони своє життя в концтаборі, незважаючи на бруд, хвороби, голод і холод, лише завдячуючи силі молодого організму і міцній волі (Коз., Гарячі руки, 1960, 116);
Все живе на Землі завдячує своїм існуванням Сонцю (Наука.., 5, 1963, 3).
2. рідко. Відносити на чийсь рахунок, бути вдячним кому-небудь.
— Ах, Івасю мій, любий мій, тобі одному маю завдячити, що ти мені відкрив дорогу, показав шлях до свого нового світу (Фр., IX, 1952, 434);
Він зауважив, що сьогоднішній борщ є шедевром кулінарії, але він не знав, кому завдячити його високу якість (Гур., Наша молодість, 1959, 59).
Значення в інших словниках
- завдячувати — завдя́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- завдячувати — див. дякувати Словник синонімів Вусика
- завдячувати — Ую, -уєш (кому, чому чим). Бути зобов’язаним комусь, чомусь чим-небудь, за що-небудь; мати щось завдяки комусь, чомусь. Він перебрав багато випадків із свого життя і не знав, чим завдячував своєму щастю (С.Скляренко); Йому, Оленчукові, завдячує він тепер своїм життям (О.Гончар). Літературне слововживання
- завдячувати — [заўд’ачуватие] -уйу, -уйеиш Орфоепічний словник української мови
- завдячувати — -ую, -уєш, недок., завдячити, -чу, -чиш, док. 1》 тільки недок., чим, рідко що. Бути зобов'язаним кому-, чому-небудь чим, за що; мати що-небудь завдяки кому-, чому-небудь. 2》 рідко. Відносити на чийсь рахунок, бути вдячним кому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови