завирувати

ЗАВИРУВА́ТИ, у́є, док.

1. Почати вирувати, утворювати вир.

Від Дніпра зривався й усе дужчав вітер, біля самих ніг Святослава.. завирувала, вдарила хвилею вода (Скл., Святослав, 1959, 295);

// безос.

Лило як з відра..; через кілька хвилин налилися озерця, потім озера, потекли струмочки, потім завирувало, закрутилося на вулицях, канави виповнило водою (Збан., Сеспель, 1961, 445);

*Образно. В голові завирували думки (Ле, Міжгір’я, 1953, 72).

2. перен. Почати бурхливо рухатися великою масою.

Завирував святковий людський потік по широких вулицях орденоносної столиці [Києва] (Рад. Укр., 13.V 1959, 1);

// Почати проявляти збудження, неспокій і т. ін. швидкими рухами, криками.

Зал завирував такими оваціями, які й не снились ніколи найвидатнішим артистам (Довж., І, 1958, 496);

// Почати буяти, виявлятися на повну силу.

В артільному дворі життя завирувало (Чорн., Потік.., 1956, 293);

У книгу поклади Живий листок… Як завирує Весна, — його знайди (Мас., Срібна дорога, 1946, 54).