завити

ЗАВИ́ТИ¹, и́ю, и́єш, док.

1. Почати вити, завивати (про собак, вовків та деяких інших тварин).

Вогні згасли й одночасно, десь недалеко в комишах, жалібно завив голодний вовк (Коцюб., І, 1955, 349);

Пес винувато заскавучав, одбіг трохи вбік і знову завив (Епік, Тв., 1958, 146).

2. перен. Почати утворювати звуки, подібні до виття (про явища природи).

Буря завила (Граб., І, 1959, 315);

Пожовкнув ліс.. У верховітті завив вітер, заплакало небо старечо (Головко, І, 1957, 76);

Загула, завила страшна хурделиця (Стельмах, Хліб.., 1959, 253);

// Почати утворювати довгі протяжні звуки (про механізми, машини і т. ін.).

Машина заїхала в широку ковбаню, важко, натужно завила мотором і забуксувала (Коз., Сальвія, 1959, 206);

// Почати видавати довгу протяжну мелодію, звукові сигнали і т. ін. (про музичні інструменти, сигнальні апарати і т. ін.).

Вночі в козацькому таборі цілком несподівано завили сурми (Кач., II, 1958, 444);

На палубі завила сирена (Кучер, Чорноморці, 1956, 70);

*Образно. До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін (Шевч., II, 1953, 38).

3. розм. Почати голосно і протяжно стогнати.

Як здума [Халявський], що вже не можна нічим діла поправити, та так і заголосить, аж завиє (Кв.-Осн., II, 1956, 209);

То вона [Параска] схоплювалася і вила на всю хату, то, прилігши, затихала, щоб через годину ще дужче завити. Їй було.. так важко! (Мирний, IV, 1955, 65);

Коробець.. стиснув кулаки, вдарив себе в груди так, що аж загуло, завив якось по-тваринному, розпачливо (Збан., Єдина, 1959, 100);

Сильно дзьобнув [сокіл] обозного в лисину, аж той завив (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 35);

// Заспівати протяжно, тужливо або не в лад.

[Микита:] Хай вам враг з такою піснею! [Маруся:] А ти заткни вуха та й не слухай. [Микита:] Ба ні ж, завили неначе по мертвому! (Кроп., І, 1958, 79);

П’яні бурлаки вже завили, як вовки в лісі… (Н.-Лев., II, 1956, 131).

ЗАВИ́ТИ² див. завива́ти².

ЗАВИ́ТИ³ див. завива́ти³.