заволікати

ЗАВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАВОЛОКТИ́ і рідко ЗАВОЛІКТИ́, очу́, оче́ш; мин. ч. заволо́к і заволі́к, ла́, ло́; док., перех.

1. Пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.).

Вернидуб.. зорив, як густий дим з пострілів по греблі туманом слався і заволікав її геть (Стар., Облога.., 1961, 53);

Сонце ще тільки повертало на вечір, та насичені важкі хмари з заходу заволокли його давно (Ле, Наливайко, 1957, 396);

Пішов густий краплистий дощ.. Потім молочний туман заволік усе село (Чорн., Визвол. земля, 1950, 24);

// безос.

Заволокло курявою срібне плесо лиману (Кучер, Чорноморці, 1956, 139);

// Покривати, застилати собою що-небудь.

Почала [Тамара] писати… Сльози заволікали очі, а вона витирала їх і писала (Хижняк, Тамара, 1959, 160);

*Образно. Обличчя Максима заволокла зажура (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 43);

// безос.

У нього заволікало очі, смертельний холод сковував руки й ноги, а згасаючий погляд був прикутий до зорі (Скл., Святослав, 1959, 652).

2. Затягати, притягати силою куди-небудь.

Лисичка вхопила Півника, заволокла, його до нори.. і з’їла (Фр., IV, 1950, 81).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me