заворкувати

ЗАВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. Почати воркувати (про голубів, горлиць і т. ін.).

Десь на високих осокорах заворкувала горлиця (Кучер, Прощай.., 1957, 480).

2. перен. Ласкаво, привітно заговорити.

Розтопила [Явдоха] піч, нагріла води, дістала із скрині чисту.. сорочку, заворкувала біля Павла голубкою. — Помий же голову та переодягнися, — лагідно припрошувала вона (Тют., Вир, 1964, 132).

3. перен., розм. Почати утворювати звуки, схожі на воркування (перев. про механізм, мотор і т. ін.).

Шофер натиснув на стартера, і машина заворкувала, ніби голубка (Руд., Вітер.., 1958, 30).