завоювання

ЗАВОЮВА́ННЯ, я, с.

1. перев. кого, чого. Дія за знач. завоюва́ти.

Держава, створена Чингісханом, була держава військова, головною її метою були війни та завоювання (Іст. СРСР, І, 1956, 75);

Найближча мета комуністів та сама, що й усіх інших пролетарських партій: формування пролетаріату в клас, повалення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади (Комун. маніф., 1963, 43);

Я хочу присвятити своє життя, свою роботу, свої думки і почуття новій науці, яка займається завоюванням космічного простору (Рад. Укр., 14.IV 1961, 1).

2. перен. Перемога, досягнення, успіх, здобуті у боротьбі, праці і т. ін.

Міжнародний революційний рух робітничого класу здобув всесвітньо-історичні перемоги. Головне його завоювання — світова соціалістична система (Програма КПРС, 1961, 30);

Величезні завоювання українського народу піднесли його на рівень найбільш розвинутих націй світу (Ком. Укр., 6, 1966, 59).