завоювання
ЗАГА́РБАННЯ (насильне захоплення чужої території), ПІДКО́РЕННЯ, ПОКО́РЕННЯ рідше; ЗАВОЮВА́ННЯ, ІНТЕРВЕ́НЦІЯ (введення військ на чужу територію); ОКУПА́ЦІЯ (тимчасове захоплення чужої території); АНЕ́КСІЯ (насильне приєднання чужої території); ЕКСПА́НСІЯ (політика загарбання чужої території, джерел сировини тощо, економічне й політичне поневолення інших країн). Загарбання України стало на ту пору не такою вже й простою справою. Гриміла вже над світом слава Запорожжя (О. Ільченко); Держава, створена Чингісханом, була держава військова, головною її метою були війни та завоювання (з підручника); Чернишева сім'я в часи лихоліття була далеко від України і горя окупації не зазнала (О. Гончар); Мир без анексій і контрибуцій (з наукової літератури); Німецька експансія розвивалась і на Далекому Сході. В 1897 р. німці захопили в Китаї бухту Цзяо-Чжоу (з посібника). — Пор. 1. нава́ла.
Значення в інших словниках
- завоювання — завоюва́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- завоювання — [завойуван':а] -н':а, р. мн. -ан' Орфоепічний словник української мови
- завоювання — -я, с. 1》 перев. кого, чого. Дія за знач. завоювати. 2》 перен. Перемога, досягнення, успіх, здобуті у боротьбі, праці і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- завоювання — Завоюва́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- завоювання — ЗАВОЮВА́ННЯ, я, с. 1. перев. кого, чого. Дія за знач. завоюва́ти. Держава, створена Чингісханом, була держава військова, головною її метою були війни та завоювання (Іст. Словник української мови в 11 томах
- завоювання — Завоюва́ння, -ня с. Завоеваніе. Словник української мови Грінченка