1. Словник української мови в 11 томах

загарбник

ЗАГА́РБНИК, а, ч. Той, хто насильно захоплює що-небудь; завойовник.

Віковічна боротьба слов’янських народів за своє існування і свою незалежність закінчилася перемогою над німецькими загарбниками і німецькою тиранією (Гончар, III, 1959, 440);

Ленін і Комуністична партія завжди виступали проти насильства, яке чинили над українським народом іноземні загарбники (Ком. Укр., 4, 1961, 83).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. загарбник — зага́рбник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. загарбник — див. ворог Словник синонімів Вусика
  3. загарбник — [загарбниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  4. загарбник — -а, ч. Той, хто насильно захоплює що-небудь; завойовник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. загарбник — ЗАГА́РБНИК (той, хто насильно захоплює чужу територію, поневолює інші народи), ЗАВОЙО́ВНИК, АГРЕ́СОР, НАПА́ДНИК, НАПА́СНИК рідше, КОНКІСТА́ДО́Р (КОНКВІСТА́ДО́Р) перев. мн. Словник синонімів української мови
  6. загарбник — Зага́рбник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)