загибати

ЗАГИБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАГИ́НУТИ і рідко ЗАГИ́БНУТИ, ну, неш; мин. ч. заги́нув, рідко заги́б і заги́бнув, ла, ло; док.

1. Умирати, гинути, звичайно передчасно (від нещасного випадку, в бою і т. ін.).

Над Люб’ячем прокочувались важкі морові хвороби, що косили безліч люду, та й без того, що не літо загибали й загибали люди — хто в Дніпрі, хто на ловах, хто під деревом у лісі (Скл., Святослав, 1959, 86);

— Бо що ж, — гадав він [князь] — хто мечем Воює, від меча й загине (Фр., XIII, 1954, 421);

— Як не зберемо хліба — загинемо з голоду зимою!.. (Коцюб., І, 1955, 14);

Загиб [Михайло] через утрату крові (Коб., II, 1956, 203);

Від тих снів прокинешся в холодному поті, ще й радієш.., що не згоріла в тебе хата, не загибла конячина чи корова (Цюпа, Назустріч.., 1958, 20);

// Втрачати сили, здоров’я.

Я в чужині загибаю, По чужині блуджу, За своєю родиною Білим світом нуджу (Пісні та романси.., II, 1956, 59);

— Ні, не треба, мій таточку, Не треба, Ярино! Подивіться: я загинув, Навіки загинув [став сліпим] (Шевч., І, 1951, 287);

// Піддаватися знищенню, руйнуванню і т. ін.

Вітри її сушать, Пісок засипає… І сохне криниця, Вмира, загибає… (Черн., Поезії, 1959, 50);

Цвіт папороті не може зовсім загинути від якоїсь ведмежої лапи, так тільки на який час прив’яне, а потім знов розцвіте (Л. Укр., V, 1956, 388);

Над місцем, де загинув парусник, проходить крейсер і зникає, залишивши над морелі хмару диму (Ю. Янов., II, 1958, 80).

2. перен. Переставати існувати, зникати, пропадати, щезати.

Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть (Шевч., І, 1951, 340);

Хай загине Слід по підлості і злобі, ..Слід по крові, різанині (Фр., XIII, 1954, 20);

Розірви на небі хмари, Тьму згромаджену розвій, Щоб загибли людські чвари, Вчувши голос дужий твій! (Граб., І, 1959, 96).