загублений
ЗАГУ́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до загуби́ти.
Розуму палата, та ключ від неї загублений (Укр.. присл.., 1955, 250);
Зв’язані кури тріпотіли у кошиках, виривалися з них, падали на тротуари і били крилами об камінь.. Весняний вітер гнав по каміннях пір’я, ще певно тепле, загублене в боротьбі (Коцюб., II, 1955, 361);
— Федора!.. Федорочко! — з грудей хвильно старечо вирвалось, — дитино ж ти моя!.. Обвив руками постать маленьку. Дивився в обличчя дочці загубленій — знайденій (Головко, І, 1957, 244);
— Жаль, — кажу, — жаль, та не вернеться! — Чого жаль? — спитала Маруся. — Життя молодого, віку загубленого дарма (Вовчок, 1, 1955, 245);
Зрання голубка Убита лежить, Застреленая, Загубленая (Перв., Слов. балади, 1946, 36);
// У знач. прикм.
Пішов [Микола] тією стежкою, якою гуляв не раз з дівчиною, пішов понурий, задивлений у землю, немов відшукуючи на ній загублений спокій (Гжицький, Вел. надії, 1963, 23);
— Мамо! — стрепенулась дівчина, і в голосі тому і благання, і докір, і біль за матір, за, її загублену молодість (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 46);
// загу́блено, безос, присудк. сл.
Блискає за вибалком Місяця підкова. Ким її загублено, Срібну та гарячу? (Мал., Звенигора, 1959, 81).
2. у знач. прикм. Який загубився, пропав, зник.
Чув, як одтавало серце. І перше, чим стукнуло, ламаючи рівний ритм, це радістю, що глянула з очей запалих. Мовби загубленого без вісті товариша раптом зустрів (Головко, II, 1957, 123);
І тільки спогад з далини, Як рідні відгуки луни, І тільки зорі над землею. О мій русявий Прометею, Загублений в ночах війни!.. (Мал., Звенигора, 1959, 345).
3. у знач. прикм. Непомітний на фоні або серед чого-небудь.
Уже присмерк заглядає у вікна тихої, загубленої серед лісів хати (Стельмах, І, 1962, 238).
4. у знач. прикм. Самотній, усіма забутий, покинутий.
Андрієві дивно, що він вперше сьогодні побачив, які справді маленькі, загублені села (Коцюб., II, 1955, 55);
І здається ця жменька бурлаків загубленою і сумною, як журавлиний ключ. І пісня їх сумна (Довж., Зач. Десна, 1957, 517);
Він почував себе загубленим серед цієї метушні, серед багатьох людей (Донч., Вибр., 1948, 96).
Значення в інших словниках
- загублений — загу́блений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- загублений — [загублеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- загублений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до загубити. || у знач. прикм. || загублено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм.Який загубився, пропав, зник. 3》 у знач. прикм. Непомітний на тлі або серед чого-небудь. 4》 у знач. прикм. Самотній, усіма забутий, покинутий. Великий тлумачний словник сучасної мови