загудіти
ЗАГУДІ́ТИ і ЗАГУСТИ́, гуду́, гуде́ш; мин. ч. загуді́в, ді́ла, ло і загу́в, гула́, ло́; док.
1. Почати гудіти, густи, утворюючи довгі, протяжні і низькі звуки.
Мов дзвони, загули кайдани На неофітах (Шевч., II, 1953, 275);
Загула, застогнала земля під козацькими підковами! (Н.-Лев., І, 1956, 79);
Море враз як заревло, Закипіло, загуло (Перв., Казка.., 1958, 16);
Няг) лісом загули бомбовози (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 15);
Опівночі зірвався вітер. По скелях загули сосни. Загули похмуро, глухо, мов бандури (Гончар, І, 1954, 69);
// Одночасно заговорити, створюючи гомін (про людей).
На цім слові громада зашуміла й загуділа (Март., Тв., 1954. 136);
Як випили варенухи, то й загули, наче мухи (Укр.. присл.., 1955, 210);
// безос.
—Нехай пан лікар по правді говорить. Нехай правда буде! — загуло звідусіль (Вовчок, І, 1955, 176);
// Почати видавати звуки гудіння (про комах, голубів).
Десь узявся і комар і, тріпаючи крильцями, загув у повітрі (Мирний, І, 1954, 253);
На мій балкон голубка сіла І журно-журно загула (Павл., Пальм. віть, 1962,84);
// Залунати протяжно, на низьких нотах.
Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув (Греб., І, 1957, 70);
Під вербами загули співи двох великих гуртів дівчат і парубків (Л. Укр., III, 1952, 478);
З арки брами.. загув хрипкий, наче простуджений, голос (Смолич, І, 1958, 56);
// безос.
[Самопал:] Насунули хмари, загриміло, загуло навколо (Зар., Антеї, 1962, 235);
// перех. і без додатка. Почати грати, співати протяжне, басом.
Загув оркестр прелюдію (Н.-Лев., III, 1956, 306);
Затягла вся дружна компанія [пісню]. Загудів навіть і тато. І я підтягую (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 110).
◊ Загуло́ в голові́ (ву́хах), безос. Аж голова́ загула́ (го́лови загули́) — про відчуття гулу, шуму в голові (вухах).
[Максим:] Ну ж, гукнем на все село, Щоб від співів загуло У соцького в голові (Крон., II, 1958, 90);
Пилипкові зробилося страшно: чорні кружала заходили перед очима, на голові піднялося волосся вгору, наче джмелі; загуло у вухах (Мирний, IV, 1955, 300);
Молодиці закрутились серед хати та вдарились лобами так, що аж голови загули (Н.-Лев., II, 1956, 116).
2. Почати видавати протяжні низькі звуки, сигнали за допомогою спеціального пристрою (про механізми, машини).
Потужно й велично, заглушаючи голоси й шум метушні на пероні, загудів ранковий гудок на роботу (Головко, II, 1957, 367);
Загудів паровозик і потягнув за собою вагони (Мур., Бук. повість, 1959, 176);
Під вікном коротко загула автомашина, зупинилася (Кучер, Трудна любов, 1960, 115).
3. Сповнитися гулом, шумом, протяжними звуками.
— Факт! — гукнув хтось від дверей, і хатина знову загуділа від сміху (Ірчан, II, 1958, 397);
Розлігся постріл. Знов і знов. Снігами довгий гук пішов, Аж загуділа далечінь (Бажай, Роки, 1957, 236);
Виселок загув веселими голосами, стукотом дерев’яних ложок, сміхом дітей, окриками жіноцтва, гомоном молоді (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 75).
4. розм. З шумом упасти звідки-небудь, звалитися.
Так з конем і загув у провалля (Сл. Гр.);
Лихо за лихом, біда за бідою. Наче каміння оте зі скали: Як обірветься один, — чередою Інші в долину за ним загули (Павл., Бистрина, 1959, 107);
// Швидко, з гулом помчати, ринутися куди-небудь.
Десь з полудня як линув дощ, але такий зливний, якби серед літа, води з гір загуділи, шопу геть залило (Ков., Світ.., 1960, 21).
5. перен., розм. Зникнути, подітися невідомо куди.
Кобеняка й чоботи Оксентій мав. Вівдя віддала припасені для Дем’яна.. онучі. — Дем’ян як відбув, так і загув (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 680);
// Загинути, пропасти марно.
Голова із запалом напав собі на Дороша.. Чому на своїй бригаді не обкопав старе бурячище? Пригріє сонце, довгоносик розлізеться — лови його! Це ж збитки які! Щоб загули трудодні? (Горд., Дівчина.., 1954, 132).
◊ Був (була́, було́, були́), та загу́в (загула́, загуло́, загули́) див. бу́ти;
І слід загу́в чий — не стало когось видно; безслідно зник хто-небудь.
Югне [Андрійко] з хати — і слід загув!.. (Вовчок, І, 1955, 275);
І слу́хи загули́ — не стало чути про кого-небудь.
Минули жнива — за Довбанюком і слухи загули. Мов у воду канув (Фр., II, 1950, 89).
Значення в інших словниках
- загудіти — загуді́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- загудіти — див. падати Словник синонімів Вусика
- загудіти — і загусти, -гуду, -гудеш; мин. ч. загудів, -діла, -діло і загув, -гула, -гуло; док. 1》 Почати гудіти, густи, утворюючи довгі, протяжні та низькі звуки. || Одночасно заговорити, створюючи гомін (про людей). || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
- загудіти — I. УПА́СТИ (ВПА́СТИ) (втративши рівновагу, опору), ПА́СТИ, ПОВАЛИ́ТИСЯ, ЗВАЛИ́ТИСЯ, ПЕРЕКИ́НУТИСЯ, ПОКОТИ́ТИСЯ, БЕРКИ́ЦНУТИ (БЕРКИ́ЦЬНУТИ) розм., БЕРКИ́ЦНУТИСЯ (БЕРКИ́ЦЬНУТИСЯ) розм., ПОЛЕТІ́ТИ розм., ПОСУ́НУТИСЯ розм., ЗАГУДІ́ТИ (ЗАГУСТИ́) розм. Словник синонімів української мови
- загудіти — Загудіти, -ду́, -де́ш гл. = загусти. Стор. МПр. 106. Загуділи голуби. Чуб. Словник української мови Грінченка