задзвеніти

ЗАДЗВЕНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.

1. без додатка і чим. Почати дзвеніти, утворюючи звуки, схожі на дзенькіт.

Коні помчали, дзвоники задзвеніли (Кв.-Осн., II, 1956, 270);

Ураз щось застукало в вікно, аж шибки задзвеніли (Гр., II, 1963, 478);

В лісі задзвеніли пили, загрюкали сокири (Збан., Ліс. красуня, 1955, 129);

В дужих чоловічих руках коса задзвеніла сталлю, виблискувала, як шабля на сонці (Цюпа, Назустріч… 1958, 355).

2. перен. Дзвінко зазвучати, залунати (про звуки).

В їдальні гості шумно залягли, І музика чудова задзвеніла (Фр., XIII, 1954, 222);

— Добрий день, дядечку, — обізвалися, задзвеніли неподалік два дівочі голоси (Стельмах, Хліб.., 1959, 195);

Співуча, зрозуміла словацька мова радісно задзвеніла звідусіль… (Гончар, III, 1959, 315);

Над полем зашумів жвавий гамір, посипалися жарти, задзвеніла пісня (Кучер, Чорноморці, 1956, 200);

// Дзвінко заспівати (про птахів), задзижчати (про комах).

Закувала зозуля у зеленім гаю, задзвеніли жайворонки понад пахучими від зелені межами (Кобр., Вибр., 1954, 172);

За плотом задзвеніли потривожені бджоли (Стельмах, II, 1962, 42);

// Задзюрчати (про воду).

Задзвеніла вода, забурлила, Рветься крига, скресає ріка (Гірник, Сонце.., 1958, 57);

З гуркотом падали кришталеві стріли з-під стріх, задзюрчали, задзвеніли, заграли на всі лади струмки по вулицях, по городах, по підгір’ю (Гончар, II, І959, 200);

// Заговорити високим, дзвінким голосом.

— Нащо п’єш багато, не пий!.. — Чому не пити мені? Уп’юся — мене люба жінка доведе до господи. — А як не схочу? — задзвеніла вона жартуючи (Вовчок, І, 1955, 243);

// безос.

— Бабуню! Бабуню! А де ж мої черевички? — задзвеніло з кімнати (Баш, Надія, 1960, 22).

◊ Задзвені́ло у ву́сі (ву́хах), безос. — про відчуття дзвону у вусі, вухах.

[Старшина:] Що воно ніби щось задзвеніло у вусі? (Кроп., І, 1958, 505);

Орлюк оглянувся навколо — станції нема. Тиша. Така тиша, що в нього задзвеніло у вухах (Довж., І, 1958, 323).

3. Продзвеніти; дзенькнути.

На землю щось впало, задзвеніло, неначе гроші (Коцюб., І, 1955, 456);

Задзвенів телефон. Марта зняла трубку (Собко, Срібний корабель, 1961, 266);

// об що. Зачепившись, ударившись об щось, дзенькнути.

Весло задзвеніло об камінь (Н.-Лев., 1956, 69).

4. Наповнитися дзвінкими звуками.

Знов задзвенить піснями Київ (Сос., 11,1958,180);

Та в цю мить догнали вороги. Задзвеніли гони навкруги. Він усіх п’ятьох перерубав (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 55).