1. Словник української мови в 11 томах

задовільний

ЗАДОВІ́ЛЬНИЙ, а, е. Який задовольняє визначені, потрібні і т. ін. вимоги, умови; прийнятний, достатній.

Пульс [у породіллі] задовільний, доброго наповнення (А.-Дав., За ширмою, 1963, 179);

Більша частина озимих посівів увійшла в зиму в доброму і задовільному стані (Рад. Укр., 17.11 1949, 1);

Буржуазні уряди Польщі були нездатні забезпечити народові скільки-небудь задовільних умов існування (Мист., 5, 1956, 32);

Задовільна відповідь.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. задовільний — задові́льний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. задовільний — (- відповідь) достатній, прийнятний, можливий, кн. вистачальний. Словник синонімів Караванського
  3. задовільний — [задоув’іл'нией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  4. задовільний — -а, -е. Який задовольняє визначені, потрібні і т. ін. вимоги, умови; прийнятний, достатній. Задовільна відповідь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. задовільний — ЗАДОВІ́ЛЬНИЙ (який задовольняє певні умови для кого-, чого-небудь, потреби, визначені кимсь і т. ін.), ПРИЙНЯ́ТНИЙ, ЛЮ́ДСЬКИЙ (про одяг, житло і т. ін. — який повинна, в принципі, мати людина); СТЕ́РПНИЙ, ТЕРПИ́МИЙ розм. Словник синонімів української мови
  6. задовільний — Задові́льни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)