задушливий

ЗАДУ́ШЛИВИЙ, а, е.

1. З жарким, перегрітим повітрям, насиченим випаруваннями; душний.

День був задушливий.. Південне сонце, червоне та палюче, як розпечена сталь, гарячими бризками поливало греблю (Коцюба, Нові береги, 1959, 288);

У вікна заглядали задушливі світанки, що не приносили ні роси, ні прохолоди (Руд., Остання шабля, 1959, 414);

// 3 важким, спертим, бідним на кисень повітрям.

І кинеться він, схопиться, а перед їм холодний мур тісний, а круг його ніч темна, ворожа… смородом задушливої тюрми гнітить… (Гр., II, 1963, 455);

Курбала проминув коні і увійшов до задушливої кузні (Досв., Вибр., 1959, 201).

2. Який не дає дихати, перешкоджає диханню, душить.

Євгешка не міг говорити. Задушлива хвиля здавила горло (Донч., VI, 1957, 80);

Ще з Америки привіз батько до хати тяжкий кашель у грудях. Такий сухий та задушливий, що не давав нам спати по ночах (Козл., Сонце.., 1957, 56);

Суховій в’ялив городину й котив хмари задушливого пилу (Ю. Янов., II, 1954, 155);

// Який неприємно діє на органи дихання, отруює їх.

Сивий полин.. п’янив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими (Коцюб., II, 1955, 215);

Задушливі гази.

3. перен. Який давить, пригнічує (про нестерпні умови життя).

Іван Франко, вирісши в задушливій «галицькій» атмосфері, усе своє життя свідомо прагнув якомога наблизити свою мову до загальноукраїнської літературної мови (Рильський, III, 1956, 85);

Руставелі жив в епоху глибокого і особливо задушливого середньовіччя (Знання.., 11, 1966, 6).

4. Який буває у хворого на задуху (у 4 знач.); здавлений, глухий.

Плечі його починають нервово здригатись, лице вкривається червоними плямами, і я чую тихий задушливий, як кашель сухотника, сміх… (Кол., На фронті.., 1959, 63).