1. Словник української мови в 11 томах

зажирати

ЗАЖИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЖЕ́РТИ, ру́, ре́ш, док., перех., розм.

1. Поїдати, з’їдати все (про тварин).

Кінь форкав, зажираючи дорідну зелень по вибалочку (Ле, Ю. Кудря, 1956, 15);

// Нападаючіи на кого-небудь, загризати (про хижаків).

— Ваша країна дика й дивна дуже? Ведмеді у вас там панують і зажирають кого хочуть — правда цьому? (Вовчок, І, 1955, 378);

*Образно. [Ганна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться, а злидні одно другого зажирають!.. (Крон., II, 1958, 20);

// фам. Жадібно, пожадливо їсти (про людей).

Зажер усе, нічого не зіставив (Сл. Гр.);

*Образно. — Молодих літ мені ніхто не верне. Зажерло їх панство несите…(Цюпа, Назустріч.., 1958, 178).

2. перен. Жадібно, зажерливо захоплювати, загарбувати що-небудь.

Противний чоловік був [Тимоха Ломака]. Усе зажирав, щоб із багатієм Цибульським порівнятися (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 18);

Все хочеться зразу розбагатіти, увесь світ зразу зажерти… Твоя, господи, воля! (Мирний, 1, 1954, 178);

Жадоба така несита: все б зажер собі [Денис], — от і давай випихати Романа, щоб більше батьківщини припало… (Гр., II, 1963, 324).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зажирати — зажира́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. зажирати — -аю, -аєш, недок., зажерти, -ру, -реш, док., перех., розм. 1》 Поїдати, з'їдати все (про тварин). || Нападаючи на кого-небудь, загризати (про хижаків). || фам. Жадібно, пожадливо їсти (про людей). 2》 перен. Жадібно, зажерливо захоплювати, загарбувати що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. зажирати — ЗАВОЛОДІ́ТИ чим (узяти собі, у своє користування, володіння), ОВОЛОДІ́ТИ, ПРИВЛА́СНИТИ що, ПРИСВО́ЇТИ що, ПОСІ́СТИ що, ЗАВЛАДА́ТИ рідко, ЗАПОСІ́СТИ що, діал.; УЗЯ́ТИ (ВЗЯ́ТИ) що, ЗАБРА́ТИ що, ЗАЙНЯ́ТИ що, ЗАХОПИ́ТИ що, ЗАГРАБУВА́ТИ що, розм. Словник синонімів української мови
  4. зажирати — Зажира́ти, -жира́ю, -жира́єш; заже́рти, -жеру́, -жере́ш; заже́р, -же́рла, заже́рши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. зажирати — Зажира́ти, -ра́ю, -єш сов. в. зажерти, -жеру, -реш, гл. 1) Ѣсть, поѣсть. Хліб тиждень печений, та такий, що й зажерти не можна. Лебед. у. 2) Пожирать, пожрать, сожрать. Зажер усе, нічого не зіставив. К. Іов. 44. І жадав неситим духом увесь світ зажерти. Словник української мови Грінченка