займенник
ЗАЙМЕ́ННИК, а, ч. Частина мови, до якої належать слова, що не називають особи, предмета, якості або числа, а тільки вказують на них, виступаючи замість іменників, прикметників або числівників.
Справді не слід уважати кожної ліричної поезійки за сторінку з автобіографії, бо часто в таких поезіях займенник «я» вживається тільки для більшої виразності (Л. Укр., V, 1956, 92);
Щодо щастя свого, задоволення, то ведучи розмову про них, я виключив зі свого лексикону займенники «я», «моє», «мені», я почав уживати «ми», «наше», «нам»… і т. д. (Коцюб., III, 1956, 128);
Займенники особові; Займенники вказівні.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- займенник — займе́нник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- займенник — [займен:иек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- займенник — -а, ч. Частина мови, до якої належать слова, що не називають особи, предмета, якості або числа, а тільки вказують на них, виступаючи замість іменників, прикметників або числівників. Великий тлумачний словник сучасної мови
- займенник — Частина мови, яка вказує на істоту, предмет, ознаку або кількість, не називаючи їх; напр., я, він, ти, мій, хтось. Універсальний словник-енциклопедія
- займенник — Займе́нник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)