закалатати

ЗАКАЛАТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. Почати гучно і швидко стукати.

Вранці закалатали в залізну рейку, здійняли галас вартові (Коз., Гарячі руки, 1960, 79);

Опівдні хтось закалатав у ворота (Руд., Остання шабля, 1959, 29);

Біля рейки під грушею зняв [Лука] з гілки било і закалатав (Головко, І, 1957, 339);

// діал. Застукати, зацокати дзьобом.

Над луками закружляли чорногузи, пронеслися над селом, заклекотали, закалатали своїми довгими дзьобами, наче віталися з людьми (Томч., Готель.., 1960, 56).

2. Гучно і швидко задзвонити.

На дзвіниці безладно закалатав пожежний дзвін (Кол., Терен.., 1959, 63);

На шкільному подвір’ї закалатав дзвоник, і гомін став затихати (Жур., Вечір. , 1958, 284).

3. Те саме, що закалата́тися.

Серце Хариті закалатало в грудях з переляку (Коцюб., І, 1955, 18);

— Хочеш вудку? Знаєш, яка це щаслива вудка? — В мене радісно закалатало серце (Збан., Мор. чайка, 1959, 18).