заколоти

ЗАКОЛО́ТИ¹, олю́, о́леш, док.

1. перех. Убити, встромивши в тіло вістря холодної зброї.

[Андромаха (вбігає) :] Чи ви те чули, сестри? Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла (Л. Укр., II, 1951, 259);

// перех. Забити колієм (у 2 знач.), ножем (звичайно свиню).

Чіпка на поминки [Явдохи] заколов свиню, зарізав три овечки, убив великого бузівка (Мирний, І, 1949, 405);

Тітці Мотрі перекажи, що я наказав, коли Червона Армія прийде, нехай кабана заколе і всіх частує (Коп., Вибр., 1953, 435).

2. неперех., перев. безос. Почати колоти (про відчуття болю, кольки).

Злякався, аж у п’яти закололо! (Укр.. присл.., 1955, 214);

В серці їй щось закололо, мов дрібненькими голочками (Л. Укр., III, 1952, 650);

У Марії тьохнуло серце, аж закололо в грудях (Панч, II, 1956, 485).

◊ Пра́вда о́чі (у ві́чі) заколо́ла — стало неприємно слухати правду.

— Ага, не злюбила правди? Заховалася. Правда у вічі заколола, — все гнівніше і гнівніше почав Колісник (Мирний, III, 1954, 309);

У ніс заколо́ти — перестати подобатися, стати не до вподоби, не до смаку.

— Як їла хліб з остюками, то й усе добре було; а перейшла на буханці, то у ніс закололи (Мирний, І, 1949, 406).

ЗАКОЛО́ТИ² див. зако́лювати.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me