1. Словник української мови в 11 томах

законник

ЗАКО́ННИК, а, ч.

1. розм. Знавець законів (у 1 знач.).

[Передерій:] Чого ж ти,, кажу йому, клопочешся, коли в нас один аблокат [адвокат] на всю округу — Василь Трохимович? ..Самий справедливий законник! (Мирний, V, 1955, 123);

// Той, хто суворо пильнує, дотримується законів; охоронець закону.

— Ач який законник знайшовся! — підскочив до нього розлючений Хорбут. — А чужі коні красти, наприклад, — такий закон є? (Мур., Бук. повість, 1959, 200).

2. заст. Чернець.

Сповідав законник Панка молодого (Рудан., Вибр., 1937, 214).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. законник — Законник (433) (zakonnik) [MО,III] Словник з творів Івана Франка
  2. законник — зако́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. законник — -а, ч. 1》 розм. Знавець законів (у 1 знач.). || Той, хто суворо пильнує, дотримується законів; охоронець закону. 2》 заст. Чернець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. законник — Монах, чернець Словник застарілих та маловживаних слів
  5. законник — ЧЕРНЕ́ЦЬ (член релігійної громади, який прийняв постриг), МОНА́Х, ЧЕ́НЧИК розм., ЧЕ́РЧИК (ЧИ́РЧИК) розм., КАПТУ́РНИК розм., ЗАКО́ННИК заст., ЧОРНОРИ́ЗЕЦЬ заст., ЧОРНОРИ́ЗНИК заст., ЧОРНОРЯ́СНИК заст. Словник синонімів української мови
  6. законник — Зако́нник, -ка; -нники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)