закушувати

ЗАКУ́ШУВАТИ¹ і ЗАКУ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех. Затискати, стискати зубами що-небудь.

Закушує [Руфін] з досади губу, але зараз же примушує себе до привітнішого виразу, і підходить до Крусти (Л. Укр., II, 1951, 390);

Їй хотілося запхати пальці до рота, закусити їх до крові й кричати (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 35);

Увага Черниша прикута до кладовища. Закусивши в зубах давно погаслу цигарку, він припав до вузького вікна (Гончар, III, 1959 239);

— Брешете! Всі ви брешете! — виснула Катря і закусила край хустки, щоб не закричати (Кучер, Трудна любов, 1960, 362).

◊ Заку́шувати (закуси́ти) вуди́ла:

а) переставати коритися кому-небудь (про коней).

Закусивши вудила мчали невтомні гривасті коні (Цюпа, Назустріч., 1958, 443);

б) діяти, робити що-небудь, не стримуючи себе, не усвідомлюючи своїх вчинків.

А я, дурний, закусивши вудила, мчав уперед, верхи на всіх своїх давніх акторських помилках (Моє життя в мист., 1955, 126);

Заку́шувати (заку́сувати, закуси́ти) плач, по́смішку і т. ін. — стримувати, приховувати плач, посмішку і т. ін.

Хлопець мовчав, закусуючи дальший плач (Коб. II, 1956, 104);

Голова одразу ж закусив посмішку (Логв., Літа.., 1960, 78);

Заку́шувати (закуси́ти) язика́ див язи́к.

ЗАКУ́ШУВАТИ² і ЗАКУ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док.

1. перех. і без додатка. Заїдати що-небудь випите (вино, горілку і т. ін.) або з’їдене.

Про те, що значно приємніше не запивати горілку содовою.., а закушувати її огірком або, найкраще, свіжим помідором, містер Джонс довідався не так давно (Багмут, Опов., 1959, 90);

Батько випивав чарку горілки, закусує і береться до нової роботи (Фр., IV, 1950, 193);

Ївга Пилипівна частувала гостей вишнівкою, припрошувала їх закусувати (Минко, Ясні зорі, 1951, 36);

// жарт.

Він [страус] мимохідь схопив ящірку, яка, вигрівалась на сірому камені, ковтнув іржавий гвіздок і закусив чималим блискучим камінцем, що трапився на дорозі (Донч., III, 1956, 66).

2. неперех. Їсти небагато, нашвидку; взагалі їсти.

Вона сіла за стіл закушувати; половина пирога заклякла в руках, а невеличка крихта гнітом лежала в роті (Мирний, III, 1954, 37);

В перервах — коли всі бігли в буфет за бутербродами, — Оксентій ставав у коридорі біля вікна, розв’язував свою торбинку, виймав шматок житняка з цибулиною й закусував (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 331);

До шинку побігли поснідати, Закусили, тютюну купили (Фр., XIII, 1954, 336);

[Убогий брат:] Закусив би й я охоче: В животі, мов грім, гуркоче! (Олесь, Вибр., 1958, 442).