заляпати

ЗАЛЯ́ПАТИ¹ див. заля́пувати.

ЗАЛЯ́ПАТИ², аю, аєш, док.

1. Почати ляпати, ударяти чим-небудь або по чомусь, утворюючи короткі різкі звуки.

Кіт скочив з печі під піл, неначе його хто потяг дубцем, а півень засокотав, заляпав крилами й заспівав (Н.-Лев., І, 1956, 94);

Грицько стулив рота: вода вже сягала йому до очей. Але ту ж мить він зібрав усю силу і заляпав руками й ногами (Гр., Без хліба, 1958, 47);

Дівчинка, видимо, сама хотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжками по долівці (Тют., Вир, 1964, 104);

Собаки, напившись води, лягли на моріжку й заляпали вухами, відганяючи в’їдливих мух (Панч, Гомон. Україна, 1954, 23).

Заля́пати губа́ми — заплямкати губами.

Поліцейський заляпав товстими губами (Панч, О. Пархом., 1939, 45);

Заля́пати в доло́ні — заплескати в долоні, виражаючи схвалення кому-, чому-небудь або радість з приводу чогось.

Саня опустила міцно стиснуті руки. Торба весело заляпав у долоні (Собко, Звич. життя, 1957, 5).

2. розм. Почати говорити що-небудь недоречне, нерозумне або те, що не підлягає оголошенню.

— Та-ак… А вона що — також, як і ти, в комсомолі? — Ну, знаєш… — зам’явся юнак — Про це ми поговоримо іншим разом. Я й так заляпав уже язиком (Козл., Ю. Крук, 1957, 452).