залящати

ЗАЛЯЩА́ТИ, щу́, щи́ш, док.

1. Почати лящати, швидко говорити високим різким голосом; заверещати.

— Ти знаєш, де корови? — пита [господиня] знову. — Не знаю, — прогугнявила Солоха. — Не знаєш? — залящала міщанка. — роздобула чорта на свою шию!.. (Мирний, І, 1954, 65);

Халимониха вдарила руками об поли й несподівано залящала: — Ой людочки, рятуйте! (Панч, II, 1956, 151);

// Дуже голосно, дзвінко заспівати.

Хлопці нашепталися між собою і стали одкашлю-ватись. Марченко вскочив у середину, махнув головою, і всі в один голос залящали (Вас., І, 1959, 103);

// Заспівати, видаючи специфічні звуки, лящання (про птахів).

Несподівано залящав соловей, немов привітати хотів дівчину (Горд., Сильніше смерті, 1946, 51);

// Дзвінко загавкати.

— Гав-гав-гав! — залящало десь поблизу Герасимове сторожове щеня (Вас., І, 1959, 222);

// Почати утворювати різкі, пронизливі звуки (про предмети).

Розітнувся другий вибух — танк залящав, заторохкотів усім своїм залізом, сіпнувся і став (Смолич, Світанок.., 1953, 606);

Важкий град куль із кулемета залящав навкруги очеретів (Ле, Ю. Кудря, 1956, 159);

В передпокої залящав дзвоник (Головко, II, 1957, 566).

2. Різко, пронизливо залунати (про звуки, схожі на лящання).

З прочинених дверей залящав голос худенького дівчати (Дмит., Наречена, 1959, 221);

Свист залящав перед самим його носом — і в дверях княжої їдальні з’явився отаман опришків, грізний Довбуш… (Гжицький, Опришки, 1962, 48);

// безос.

Військо крикнуло, аж в лісі залящало, аж луна пішла горами (Н.-Лев., IV, 1956, 33).

◊ Аж у ву́хах залящи́ть (заляща́ло), безос. — про неприємне відчуття у вухах від пронизливого, верескливого крику і т. ін.

Свисне [Денис], що аж у вухах залящить (Кв.-Осн., II, 1956, 30);

Як сполохані гуси, кинулися вони [панянки] врозтіч і заверещали так, що аж у вухах залящало (Іщук, Вербівчани, 1961, 30).