замлілий

ЗАМЛІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до замлі́ти 1-3.

Дорош сплигнув із сідла, розминаючи замлілі від незвичної їзди ноги (Тют., Вир, 1960, 198).

2. у знач. прикм. Непорушний, завмерлий від якого-небудь глибокого, сильного почуття.

Маруся побігла. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий, замлілий (Вовчок, І, 1955, 247).

3. у знач. прикм., діал. Виснажений, безсилий.

Він знав її дівкою здоровою, повновидою.. А тепер, бачить, лежить перед ним щось худе та прехуде, сухе, бліде, замліле, аж почорніла на виду! (Кв.-Осн., II, 1956, 459);

Тут у Карпатах і мазурські, і словацькі, і руські молодиці чогось дуже замлілі, бліді, худенькі, неначе захарчовані (Н.-Лев., II, 1956, 403);

*Образно. Колись невеличкі, замлілі дубки, кленки, бересточки, липи тепер визирали такими здоровенними, такими пишними велетнями, гордо, аж під хмарами, похитуючи своїми чубатими головами (Мирний, IV, 1955, 16).