замовкати
ЗАМОВКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАМО́ВКНУТИ, ну, неш; мин. ч. замо́вк і замо́вкнув, ла, ло; док.
1. Переставати говорити, співати; припиняти розмову, спів і т. ін.
Помітивши сльози в Гафійчиних очах, вона замовкала (Коцюб., II, 1955, 31);
Чути було, як Проць приспівував: «Де, де-е, та де тому край?..» Як доходив до хати, то замовкав, а на воротях геть затих (Стеф., І, 1949, 22);
Онися схаменулась, замовкла й трохи злякалась, чи не сказала вона часом чого дуже грішного (Н.-Лев., III, 1956, 70);
Замовк, нарешті, той, що сміявся. Востаннє оглядається (Довж., І, 1958, 36);
// перен. Переставати писати листи, припиняти листування з ким-небудь.
Люба мамочко! То таки правда, що замовкли були ви всі, наче змовились (Л. Укр., V, 1956, 391).
◊ Замо́вкнути наві́ки (наві́к) — умерти.
«Ой, лишенько!.. — кричав недобиток: — Ой, рятуйте!..» І, захарчавши, замовк навіки (Мирний, І, 1949, 232);
Зайшла зоря, і встала Вега, замовкли хлопчики навік (Сос., II, 1958, 405).
2. Переставати видавати які-небудь звуки.
Тут все скрегоче: птахи і комахи, Всю ніч, не замовкаючи й не мить (Дмит., Осінь.., 1959, 15);
Собака, видно, брехнув на місяць і замовк (Стельмах, II, 1962, 110);
Оркестр замовк, і стало тихо… (Тич., II, 1957, 147);
І ми такої, враз гучної утяли, Що аж замовкнули в житах перепели (Рильський, II, 1946, 235);
*Образно. Війна не замовкала й на мить в усіх чотирьох секторах оборони, від Балаклави до Північної бухти (Кучер, Голод, 1961 162);
// Переставати стріляти (про вогнепальну зброю).
Замовкли гармати, Оніміли дзвони (Шевч., II, 1953 137);
Коли третій міномет раптом замовк, вухо Черниша одразу вловило це (Гончар, III, 1959, 43);
// тільки док., перен. Перестати битися (про серце).
Як важко згадувать про все це, коли тебе уже нема. Коли твоє замовкло серце й замість очей лиш ями, тьма… (Сос. II, 1958, 346).
3. Переставати звучати, припинятися (про мову, спів, музику і т. ін.).
На майдані пил спадає, Замовкає річ… (Тич., І, 1957, 56);
Гасне світло прожекторів Замовкають звуки оркестру (Ткач, Арена, 1960, 127);
Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? (Л. Укр., І, 1951, 50);
Ми на путі зметем усі загати, щоб на землі замовкнув гул гармат (Сос. Щастя.., 1962, 31).
Значення в інших словниках
- замовкати — (переставати говорити) стихати, нишкнути, підсип, німіти// прикушувати язика, защіпати язик на петельку. Словник синонімів Полюги
- замовкати — замовка́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- замовкати — див. мовчати; затихати Словник синонімів Вусика
- замовкати — Мовкнути, німіти; ЗАМОВКНУТИ, прикусити язик|а|, зав'язати язика, закусити уста, заткнути губу; (!) -КНИ!, затули рот|а|! заткни губу! заткнись! Словник синонімів Караванського
- замовкати — [замоўкатие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
- замовкати — -аю, -аєш, недок., замовкнути, -ну, -неш; мин. ч. замовк, -ла, -ло і замовкнув, -нула, -нуло; док. 1》 Переставати говорити, співати; припиняти розмову, спів і т. ін. || перен. Припиняти листування з ким-небудь. Замовкнути навік — умерти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- замовкати — ЗАМОВКА́ТИ (припиняти розмову, спів і т. ін.; переставати видавати які-небудь звуки), ЗМОВКА́ТИ, УМОВКА́ТИ (ВМОВКА́ТИ), МО́ВКНУТИ, ЗАТИХА́ТИ, УТИХА́ТИ (ВТИХА́ТИ), СТИХА́ТИ, ПРИТИХА́ТИ, ПРИМОВКА́ТИ, СТИ́ШУВАТИСЯ, НИ́ШКНУТИ, НІМІ́ТИ підсил. Словник синонімів української мови