1. Словник української мови в 11 томах

заміжжя

ЗАМІ́ЖЖЯ, я, с. Одруження, шлюб (стосовно до дівчини, жінки); життя одруженої жінки.

— Лихо, Христе, за таким заміжжям (Мирний, III, 1954, 368);

Надія на добре заміжжя возвеселила серце матері, й вона нічого не щадила для блиску й краси своєї дочки (Кобр., Вибр., 1954, 90);

— А яка дівчина не думає про заміжжя, — обізвався Наум Харитонович. — Дорікати їй цим не можна (Головко, II, 1957, 591);

Йому хотілося подивитися, як живе Тетяна в заміжжі (Бурл., О. Вересай, 1959, 121).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. заміжжя — замі́жжя іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. заміжжя — (подружнє життя) замужжя, жм. заміж <н. який той заміж?>; пор. ШЛЮБ. Словник синонімів Караванського
  3. заміжжя — -я, с. Одруження, шлюб (стос. до дівчини, жінки); життя одруженої жінки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. заміжжя — ШЛЮБ (спільне родинне життя чоловіка з жінкою), ПОДРУ́ЖЖЯ, СОЮ́З, ЗАМІ́ЖЖЯ, ЗАМУ́ЖЖЯ розм. (життя одруженої жінки). Йому снилася Анеля, яка чомусь тримала на руках його доньку від першого шлюбу (Ю. Словник синонімів української мови
  5. заміжжя — Замі́жжя, -жжя, -жжю, -жжям, в -жжі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. заміжжя — Заміжжя, -жя с. Замужество. Та шо з того заміжжя? Як була дівкою, то було гуляєш, кілько хочеш, а тепер нема вже того. Лебед. у. Словник української мови Грінченка