запихати

ЗАПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПХА́ТИ, а́ю, а́єш і ЗАПХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм.

1. Пхаючи, засовувати що-небудь, заштовхувати кого-небудь кудись.

[Дранко:] Я чув від одного дяка, що, каже, на тім світі нечиста сила, замість цієї погані [табаки], буде тобі у ніздрі запихати чемерицю… (Кроп., І, 1958, 192);

Мрячив дощ, а їх [полонянок] штурханами, з лайкою запихали в вагони (Хижняк, Тамара, 1959, 199);

Зірвав [Малинка] з грудей паперову манишку, хотів запхати в кишеню — не влазить; глянув сюди-туди й, пригнувшися, шпурнув нею під канапу (Вас., І, 1959, 136);

Піт виступив на чолі, коли, запхнувши ніби останню річ до чемодана, Саїд Алі угледів на кілочку скрипку (Ле, Міжгір’я, 1953, 332).

2. тільки недок., чим.. Годувати насильно, силуючи.

— Як не хочете цієї [курки], то візьміть оцю. Це ще гладша. Я місяць сама запихала її кукурудзою (Н.-Лев., III, 1956, 77);

Горпина нянькувала коло малої Солохи, запихала її жованим сухим хлібом з остюками (Мирний, І, 1954, 50).

Запиха́ти (запха́ти, запхну́ти) рот (ро́та) чим: а) набирати в рот багато їжі.

— Я вже, певно, ні до чого не придатна, — сказала Мокрієвська, похапцем хлепчучи простиглий чай та запихаючи рот паляницею (Н.-Лев., IV, 1956, 322);

б) тамувати голод; похапцем годувати кого-небудь голодного.

— Ще ж було у добрий год запхнеш йому рот або огірком, або грушами, або картоплями, тепер же того нічого нема, а воно того не зна і не може вважити, та знай просить (Кв.-Осн., II, 1956, 134).

3. перен. Поміщати, перев. насильно, кого-небудь кудись.

[Віттіг:] Тяжко жити на світі отакому жандарові: то йому треба якесь голодне старченя в буцегарню запхати, то знов мусить якусь гарненьку ткачівну з ума звести (Л. Укр., IV, 1954, 231);

Коли б батько не втік, то запхали б його мадьярські фашисти уже до тюрми (Турч., Зорі.., 1950, 6);

Коли Анрі-Жак відсидів належний час в санізоляторі, ..його запхнули до бруднющого гуртожитку (Ю. Янов., II, 1954, 61).