заручати
ЗАРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАРУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех. Виконуючи певний обряд, оголошувати кого-небудь нареченою і нареченим.
— Коли воля ваша, хліб наш приймайте і дітей заручайте (Н.-Лев., І, 1956, 134);
Послали сватів, побрали рушники, заручили молодих (Вовчок, І, 1955, 51);
[Деїфоб:] Ми заручили тебе оце тепер за Ономая, царя лідійського (Л. Укр., II, 1951, 280);
Сусідки лише губами поцмокували, а одна не могла віджалкувати, що не має сина, котрого могла б з Гіндою заручити (Кобр., Вибр., 1954, 73).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- заручати — І обручати Здійснювати заручини, благословляючи наречених вінчальними перснями Словник церковно-обрядової термінології
- заручати — -аю, -аєш, недок., заручити, -учу, -учиш, док., перех. Виконуючи певний обряд, оголошувати кого-небудь нареченою і нареченим. Великий тлумачний словник сучасної мови
- заручати — заруча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- заручати — ЗАРУЧА́ТИ (оголошувати кого-небудь нареченою і нареченим), ОБРУЧА́ТИ, ЗМОВЛЯ́ТИ заст. (справляти заручини); ЄДНА́ТИ заст. (домовлятися з кимось про одруження дітей і взагалі кого-небудь). — Док.: заручи́ти, обручи́ти, змо́вити, поєдна́ти. Словник синонімів української мови
- заручати — Заруча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. заручити, -чу́, -чиш, гл. 1) Обручать, обручить. А вже ж твою дівчиноньку заручили люде. Чуб. V. 111. 2) Только сов. в. Наставить руки? Примѣръ см. при словѣ заножити. Словник української мови Грінченка