заручений
ЗАРУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заручи́ти.
Не сон-трава на могилі Вночі процвітає. То дівчина заручена Калину саджає (Шевч., І, 1951, 386);
— А я за свого Михайлика заручена! (Вовчок, І, 1955, 61);
Минула зима, а весілля ще не справляли, хоч Сорохан сватів прийняв хлібом-сіллю, і ми з Марією були вже заручені (Мур., Бук. повість, 1959, 20);
*У порівн. Ой чого ти, тополенько, ..засмучена-засмучена, Мов з нелюбим заручена, Все мовчиш? (Олесь, Вибр., 1958, 142);
// у знач. ім. зару́чений, ного, ч.; зару́чена, ної, ж. Той (та), що заручився (заручилася), кого заручили.
[Деїфоб:] Пряди, пряди — ниток багато білих зарученій потрібно на весілля, на шлюбні шати й на дари для гостей (Л. Укр., II, 1951, 280);
Заручені в парк увійшли, як весна (Воскр., З перцем!, 1957, 203).
Значення в інших словниках
- заручений — ім. Особа, над якою здійснюють або здійснено обряд заручин; обручник Словник церковно-обрядової термінології
- заручений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до заручити. || у знач. ім. заручений, -ного, ч.; заручена, -ної, ж. Той (та), що заручився (заручилася), кого заручили. Великий тлумачний словник сучасної мови
- заручений — зару́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- заручений — Зару́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)