зарюмати

ЗАРЮ́МАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. неперех. Те саме, що запла́кати 1.

Троянські плакси тут ридали, Як на завійницю кричали, Еней зарюмав басом сам (Котл., І, 1952, 268);

Несподівано так стало чогось жаль, такий смуток, така взяла туга, що хотілось сісти в бур’яні, зарюмати, як дитина (Вас., II, 1959, 100).

2. перех. Плачучи, зробити припухлим, червоним (очі, обличчя).

Сама сіла [мила] заплакала. Карі очі зарюмала (Чуб., V, 1874, 41).