застигати

ЗАСТИГА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗАСТИ́ГНУТИ і ЗАСТИ́ГТИ, гну, гнеш; мин. ч. засти́г і рідко засти́гнув, ла, ло; док.

1. тільки 3 ос. Твердіти або згущуватися під час охолодження.

Якщо ж магма, піднімаючись, застигає на глибині повільно, з неї утворюються глибинні магматичні.. гірські породи (Наука.., 8, 1958, 22);

Сталь відразу ж застигла (Собко, Біле полум’я, 1952, 9);

Зварила мама холодець, Щоб він застиг упору (Нех., Ми живемо.., 1960, 45);

// Замерзаючи, утворювати шар льоду (про воду).

Дніпро застиг, не видно було руху води (Мартич, Друзі.., 1962, 145);

// безос.

Підмерзало, застигало, склилось. Між дерев повнішала луна (Рильський, І, 1956, 194).

2. Ставати холодним; холонути.

Як виходив, то мати наказувала, аби не барився, бо обід застигне (Март., Тв., 1954, 239);

// Мерзнути;

// Замерзаючи, умирати від холоду.

Боюся, щоб знов така негода в дорозі не захопила, як торік, коли хтось ледве не застиг від студені у вагоні і приїхав до Сан-Ремо застуджений (Л. Укр., V, 1956, 417);

// Клякнути, дубіти.

Руки її [Зої Космо-дем’янської] повисли вздовж стрункого, як у хлопчика, тіла, і ноги застигли навіки (Довж., III, 1960, 64).

◊ Слід (мі́сце) засти́г (засти́гло) по кому-чому-хто-, що-небудь цілком, безслідно зник (зникло).

Зачали [брати] оглядатися за старою, но надармо. І слід застиг по ній (Фр., VIII, 1952, 197);

Вернули діти на селище, а по зозулі й місце застигло, потекла світами (Ков., Світ.., 1960, 152).

3. перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.

Вальс раптом обривається. Всі спиняються і застигають в здивованих позах (Коч., II, 1956, 166);

Леся сама; замислена, стоїть, застигнувши, заломивши руки (Сміл., Черв. троянда, 1955, 33);

Потім чайка звилася вгору, на мить застигла над рікою (Донч., V, 1957, 8);

На безвітрі застигли дерева, не ворушиться жодна гілочка, жоден листочок (Хижняк, Килимок, 1961, 46);

У мовчазному змаганні з бурею застигли млини (Кир., Вибр., 1960, 283);

Пором ніби застиг серед голубої ріки, ніби не рухається (Збан., Доля, 1961,105);

Та й погода ж яка! Ні хвилі з моря, ні вітру з неба: повітря застигло (Смолич, V, 1959, 14);

// Залишатися який-небудь час незмінним (про усмішку, вираз обличчя, очей і т. ін.).

Огей на мить розтуляє очі, усміхається, і ця спокійна усмішка застигає йому на вустах (Досв., Вибр., 1959, 213);

На білому, як папір, обличчі застигли гнів та невимовний біль (Коцюб., І, 1955, 73);

Петрик мовчав, тільки в очах його застиг жах і мовчазний докір (Тулуб, Людолови, І, 1957, 108);

// Зупинятися, затримуватися на якийсь час на кому-, чому-небудь (про очі).

Батькові очі на мить застигли на худенькому тілі хлопця (Цюпа, Назустріч.., 1958, 15).

◊ Кров застига́є (застига́ла, засти́гла і т. ін.) у (в) жи́лах див. жи́ла¹.

4. перен. Зупинятися в своєму розвиткові.

Таланти Корнія Івановича не розвинулись; так застигають в розвитку своєму ранні квіти, що їх прибило жорстоким приморозком (Вол., Місячне срібло, 1961, 206).

ЗАСТИГА́ТИ², а́є, недок., ЗАСТИ́ГТИ, гне; мин. ч. засти́гло; док., перех., рідко. Те саме, що застава́ти 2.

Біжить вона [лисичка], біжить. Стала її ніч застигати (Ів., Укр.. казки, 1950, 16).