затихати

ЗАТИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАТИ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. зати́х, ла, ло; док.

1. Переставати видавати або утворювати які-небудь звуки; замовкати.

Соловейко на калині То затихав, то щебетав (Шевч., II, 1953, 27);

Чути було, як Проць приспівував.. Як доходив до хати, то замовкав, а на воротях геть затих (Стеф., І, 1949, 22);

Натовп затих, але на мить. Знов загув, зашумував (Головко, II, 1957, 158);

Затихли віщі струни, які будили піснею серця (Гонч., Вибр., 1959, 123);

// перен. Переставати виявляти ознаки життя.

Темніє. Табір затихає (Л. Укр., І, 1951, 146);

Комісар дав Кризі вистріляти всі набої й потім вийшов.. на вулицю, що затихла (Ю. Янов., І, 1958, 107);

// безос.

В камері затихло (Вас., І, 1959, 203).

2. Переставати звучати, лунати, чутися.

Десь за ланами гомонів, затихаючи, грім (Вас., І, 1959, 125);

Біля воріт затихає сміх (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 30);

Чутно тільки, як ступні рипотять у тихому морозному повітрі. Далі і ступні затихли (Мирний, III, 1954, 46);

В Рокитному, як в’їхали в глибоку балку, трохи затих гуркіт коліс (Головко, II, 1957, 140);

// безос.

Розтявся дзвінкий, але сумний-пресумний голос. Затихло (Коцюб., І, 1955, 98).

3. Ставати слабішим, ущухати (про явища природи).

Дощ поступово затихає (Збан., Сеспель, 1961, 41);

[Домаха:] Який славний вітрець зранку подихав, а тепер зовсім затих (Крон., II, 1958, 160);

// Зменшуватися в дії, в силі її вияву; припинятися.

Споконвіку велась у підліщан непримиренна війна з багатіями.. Війна між ними на деякий час то затихала.., то раптом знову набиралася сили й завзяття (Крот., Вибр., 1959, 18);

Давня ворожнеча між хлопцями не затихла (Головко, II, 1957, 418);

Бій, що так раптово почався, так само раптово й затих (Цюпа, Три явори, 1958, 19);

// Робитися менш відчутним (про біль, почуття); угамовуватися.

Дишеться якось легше, на серці затихають муки (Мирний, III, 1954, 32);

Таблетки, здається, допомагали, біль у голові затихав (Хижняк, Тамара, 1959, 204).

4. тільки док., рідко. Померти; здохнути.

Ягнятко більше не озвалось… На світі нажилось, награлось… Затихло… (Гл., Вибр., 1957, 100);

Стрепенулась [стара], вжалена смертним болем у саме серце, впала на подушку, відкинула вбік руку, затихла (Цюпа, Назустріч.., 1958, 47).