захоплювати

ЗАХО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАХОПИ́ТИ, оплю́, о́пиш; мн. захо́плять; док., перех.

1. Брати що-небудь, хапаючи, стискаючи; схоплювати.

Втішався [Федір], мов дитина, й тим, як добрий воляка язиком, мов серпом, траву під зуби захоплює, як ремигає, як весело до пастуха озветься (Барв., Опов.., 1902, 245);

Вустимко з радістю захоплює свою здобич [картоплину] і, обпікаючи пальці, чистить (Багмут, Опов., 1959, 11);

Захопив [Балабуха] в жменю бур’ян і почав і собі нюхати (Н.-Лев., III, 1956, 52);

// Набирати що-небудь у щось.

Дівчина посунула ложку в казан, захопила щерби і, подувши разів скільки на неї, сьорбнула (Мирний, III, 1954, 351);

Спустили цебер раз — нічого. Спустили вдруге. За дев’ятим разом захопили щось, витягли (Тулуб, Людолови, І, 1957, 78);

// із сл. око, вухо, перен. Осягати зором або вловлювати слухом що-небудь.

Серце [дівчини] у грудях тріпалось, як риба в руці, а очі пожадливо захоплювали клаптик дороги, що виднівсь у шпарку (Коцюб., І, 1955, 286);

Сухе листя обривається уже з дерева із легеньким, що тільки вухо захопить, хрупотінням і падає долі (Григ., Вибр., 1959, 438).

◊ Захопи́ти ши́лом па́токи — зазнати невдачі.

[Чирняк:] Чекайте, захопите ви ще.. шилом патоки. Будете згадувати майстра Чирняка, та пізно буде! (Фр., IX, 1952, 373);

У дві при́горщі не захо́пиш — дуже багато.

[Карпо:] Цокотуха! Достометна [достеменна] сорока білобока: наскрекотала, наскрекотала, що й в дві пригорщі не захопиш (Крон., II, 1958, 124).

2. також із сл. з собою. Брати, прихоплювати кого-, що-небудь з собою.

У бандитів такий звичай: або з собою захоплюють поранених, або ж пристрілюють самі, щоб не виказали їх таємниць (Цюпа, Три явори, 1958, 18);

Маланка з діточками йшла пішки, лише на віз понакладала, що захопила з хати (Кобр., Вибр., 1954, 199);

Данько Яресько, добувшись до води, одразу шубовснув купатися, шкодуючи, що не захопив рибальської снасті, а то ще міг би й риби половити (Гончар, Таврія.., 1957, 42);

// Підхопивши кого-, що-небудь, тягти силою свого руху, примушуючи рухатися в тому самому напрямку.

Льодовик під час руху дуже руйнує гори. Він захоплює каміння і несе його вниз, до підніжжя гір (Фіз. геогр., 5, 1956, 117);

Його одразу захопив людський потік і поніс, закрутив у своєму гаморі (Кучер, Чорноморці, 1956, 10).

3. тільки док., перен., розм. Захворіти, простудившись або заразившись чим-небудь.

Захопив [Міхновський] пропасницю в дорозі, скупавшись десь у горах (Л. Укр., V, 1956, 364);

— Хіба, може, ангіну або нежить десь наша принцеса захопила? — пожартувала Маруся (Л. Янов., І, 1959, 457).

4. Оволодівати насильно кимось, чимось, брати силою кого-, що-небудь.

Були часи, коли Новому Риму — Візантії щастило захоплювати в Європі, Азії, Єгипті великі простори землі (Скл., Святослав, 1959, 144);

Наші війська вже захопили східну околицю села — і просувалися далі (Тют., Вир, 1964, 500);

Стара жінка пригнала до нас на цей бік Дніпра корови з далекого колгоспу, щоб їх там не захопили окупанти (Ю. Янов., І, 1954, 77);

// також із сл. у полон. Затримувати кого-небудь силою, позбавляючи волі.

Вдарили ми на штаб, хотіли живцем захопити Петлюру і в мішку передати червоним (Стельмах, II, 1962, 85);

В перестрілці вбили чотирьох бандитів, кількох поранили, але з них тільки одного вдалося захопити в полон (Цюпа, Три явори, 1958, 17);

// Привласнювати чуже.

Нечиста мати понаносила до нас тих панів, та й стали вони захоплювати наші землі (Стор., І, 1957, 230);

— Сього року, мабуть, зовсім здуріла [Палажка]: захопила мою різу та й вижала аж півкопи (Н.-Лев., II, 1956, 7);

// розм. Випереджаючи інших, займати місце, чергу і т. ін.

Ті, кому не вистачає місця в березі, влаштовуються вгорі, на кручах, захоплюють холодок попід конторами (Гончар, Таврія.., 1957, 24);

Увечері вони сяк-так протиснулися до харківського ешелону, захопили на двох верхню полицю (Збан., Сеспель, 1961, 154).

5. тільки док. Застати кого-, що-небудь десь несподівано, зненацька.

Боюся, щоб знов така негода в дорозі не захопила, як торік (Л. Укр., V, 1956, 417);

Ночували, де ніч захопила: в ровах при дорозі, в стодолах (Томч., Готель.., 1960, 248);

Чимало їх [людей] лишилося в селах: мобілізація запізнилася, а самим виїхати в глибокий тил не пощастило, війна раптово захопила всіх (Ле, Клен. лист, 1960, 156).

6. Пересуваючись, заповнювати певний простір, середовище.

Заєць [сонячний] переходив все далі і далі, захоплював ширше і ширше коло (Коцюб., II, 1955, 353);

Все затоплює, все захоплює, все укриває войовничий, невідступний, швидкий барвінок (Смолич, II, 1958, 11);

Незабаром сонце повернуло ще дужче, ріжок його захопив частину городничівського вуха (Мирний, І, 1954, 285).

◊ Скі́льки о́ком захо́пиш; Скі́льки о́ко захо́пить — скільки можна побачити, осягнути зором.

Справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори (Коцюб., І, 1955, 96);

Ці похилі спадисті гори, скільки захопить око, нижчі од Бріярки і через це вони засіяні житом, ячменем, вівсом (Н.-Лев., II, 1956, 396).

7. перен. Дуже приваблювати, хвилювати, збуджувати кого-, що-небудь; викликати великий інтерес до когось, чогось.

[Віра:] Ви ж красуня, принадна, захоплювали митців красою (Коч., II, 1956, 405);

Гра нас захопила, і ми, забувши про покладений на нас обов’язок, замішались у юрбу і давай перекидатись і галасувати (Минуле укр. театру, 1953, 14);

Він, коли його щось захопить, то віддавався йому весь, доводив завжди діло до кінця (Збан., Старший брат, 1952, 15);

// Запалювати, надихати кого-небудь на нові звершення, подвиги і т. ін.

Він працював натхненно, винахідливо і всіх людей, які працювали поруч з ним, захоплював своїм поривом (Собко, Біле полум’я, 1952, 157);

Завдання радянської літератури і мистецтва сьогодні — підіймати народ на будівництво комунізму, захоплювати його грандіозністю і величчю наших завдань (Літ. газ., 19.УІІ 1960, 2);

Він умів триматися на трибуні і, коли в своїх ораторських зльотах не дуже відривався від землі, вмів захопити людей переконливими, яскравими словами (Руд., Остання шабля, 1959, 210);

// Привертати (увагу).

Семен замовк. Розмова вшухла. Шуми й рух Невського захопили їхню увагу (Ільч., Серце жде, 1939, 169).

◊ Захо́плювати (захопи́ти) дух (по́дих):

а) дуже хвилювати.

Ось могила козацька, це місце колись звалося Скарбне. Не раз в дитинстві тобі захоплювали дух перекази про скарби, закопані тут запорожцями (Гончар, Тронка, 1963, 217);

// безос.

В метро спускаємося вмить по сходах-самоходах,— в підземних залах все блищить, аж захопило подих! (Забіла, У..світ, 1960,121);

б) (безос.) про утруднення в диханні від чого-небудь.

Ми летіли, аж дух захоплювало, а за нами наздогін з свистом, реготом і зойком гнались парубки, погрожуючи кулаками… (Коцюб., І, 1955, 259).

8. перен. Оволодівати чиїмись думками, серцем і т. ін., охоплювати кого-, що-небудь (про почуття).

Радість потроху захоплювала Данила (Коп., Лейтенанти, 1947, 147);

Зовсім зненацька захопило сьогодні Тоню нове оце почуття, гаряче сколихнуло душу (Гончар, Тронка, 1963, 50).