захриплий

ЗАХРИ́ПЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до захри́пнути.

Ганна підхопила малу Галю, захриплу від плачу (Ю. Янов., Мир, 1956, 63);

// У знач. прикм.

Той крик захриплого горла покрив загальний регіт та гвалт (Коцюб., II, 1955, 153);

Доктор Темір, спітнілий, захриплий, дивився на Таню страшними очима, чекаючи заперечень (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 354).

2. у знач. прикм. Сиплий, не чистого тону (звичайно про голос і т. ін.).

— Ну, що сталося? — не то шептав, не то захриплим голосом запитав Мендель робітника, коли порівнявся з ним (Фр., І, 1955, 108);

Козак заговорив трохи захриплим голосом: — Прошу панів вельможних не чинити суду над сотником (Ле, Наливайко, 1957, 267);

// Який переривається або супроводжується хрипінням.

Минулої ночі він прокинувся од свого захриплого крику: «Ганнусю! Ганнусю! Ганнусю!». Приснилася покійниця дружина (Вол., Місячне срібло, 1961, 5).