заїжджати
ЗАЇЖДЖА́ТИ¹, а́ю, а́єш і ЗАЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., ЗАЇ́ХАТИ, ї́ду, ї́деш, док.
1. В’їжджати в середину, в межі чого-небудь.
Аж от заїжджає чоловік на двір (Кв.-Осн., II, 1956, 53);
Ми заїздили в гроти. В них було темно, аж чорно (Коцюб., II, 1955, 303);
Одної гарної днини заїхав у тухольські гори боярин Тугар Вовк (Фр., VI, 1951, 40);
// Завертати куди-небудь по дорозі, приїжджати до когось ненадовго.
До Онисі часто заїжджали женихи (Н.-Лев., III, 1956, 12);
Любив козак, тепер покидає. Мимо їде, та до мене не заїде (Укр.. лір. пісні, 1958, 243);
Повертаючись додому, я вирішив звернути на миргородський шлях і заїхати у Зелений Яр (Жур., Звич. турботи, 1960, 38);
// за ким-чим. Приїжджати куди-небудь, щоб узяти з собою когось, щось.
Часто за дівчинкою заїздив сам Макар Макарович (Донч., IV, 1957, 95);
[Хоменко (благаюче):] Тетяно Іванівно, давай проскочимо туди [на поле]! Ти ж, мабуть, за мною заїхала? (Мороз, П’єси, 1959, 143).
◊ Хоч фі́рою (во́зом) заїжджа́й — про що-небудь широко, навстіж розкрите.
— Чого роти пороззявляли, хоч фірою заїжджай? — заговорив він (Тют., Вир, 1964, 352).
2. їхати куди-небудь далеко, за якісь межі.
Заїхав за Дунай, та й додому не думай (Номис, 1864, №708);
Не така вже тут і глушина в цьому краю, куди заїхав їхній Заруба (Кучер, Трудна любов, 1960, 401).
◊ Дале́ко не заї́хати на чому — не домогтися успіху.
Павлуша розумів, що на одному вірші, та й то чужому, далеко не заїхати, треба все нові та нові (Головко, II, 1957, 376).
3. Звертати, збочувати з дороги; їхати, прибувати у незнайоме місце, не туди, куди слід.
Ось вони вже мчать околицею, і вона дзвінко і нестримно сміється, як і всі дівчата, коли санки на поворотах заїздять убік і перехиляються на крило (Сміл., Сад, 1952, 234);
Міжгір’я все вужчає і вужчає. Куди ж це ми заїхали? (Коцюб., III, 1956, 139);
// тільки док., перен. Сказати нісенітницю, не те, що треба.
[2-й відпущеник:] Се, пані, у їх [християн] такий є звичай: ставлять свічник посеред хати і собаку в’яжуть до свічника… [1-й відпущеник:] Ото, куди заїхав! (Л. Укр., II, 1951, 517);
Свинею зветься така людина… (Стій-стій-стій! Не туди заїхав) (Вишня, І, 1956, 72).
4. Об’їжджаючи кого-, що-небудь, опинятися за кимсь, чимсь, біля когось, чогось; під’їжджати кружним шляхом, не прямо.
Бандити зі смолоскипами заїхали з двох боків, і я праворуч та ліворуч від себе побачив кілька кінських голів (Мур., Бук. повість, 1959, 223).
ЗАЇЖДЖА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ЗАЇЗДИ́ТИ, ї́жджу, ї́здиш, док., перех. Привчати до ходіння в упряжі або під сідлом (молодих коней).
Добре розвинених лошат, одержаних від плідників важковозних порід, заїжджають і привчають до роботи, починаючи з 2-х років (Конярство, 1957, 104).
Значення в інших словниках
- заїжджати — заїжджа́ти 1 дієслово недоконаного виду в'їжджати; їхати кудись далеко; збочувати з дороги заїжджа́ти 2 дієслово недоконаного виду привчати до ходіння в упряжі або під сідлом — про коней Орфографічний словник української мови
- заїжджати — I -аю, -аєш і заїздити, -їжджу, -їздиш, недок., заїхати, -їду, -їдеш, док. 1》 В'їжджати в середину, в межі чого-небудь. || Завертати куди-небудь по дорозі, приїжджати до когось ненадовго. 2》 за ким – чим. Великий тлумачний словник сучасної мови
- заїжджати — хоч во́зом (фі́рою) заїжджа́й. Дуже широко, навстіж (про що-небудь розчинене, розкрите). — Двері відчинили, хоч возом заїжджай (З усн. мови); — Чого роти пороззявляли, хоч фірою заїжджай? — говорив він (Григорій Тютюнник). Фразеологічний словник української мови
- заїжджати — В'ЇЖДЖА́ТИ (УЇЖДЖА́ТИ) (їдучи, потрапляти в межі, всередину чогось), В'ЇЗДИ́ТИ (УЇЗДИ́ТИ), ЗАЇЖДЖА́ТИ, ЗАЇЗДИ́ТИ, ВКО́ЧУВАТИ (УКО́ЧУВАТИ) розм., ВКО́ЧУВАТИСЯ (УКО́ЧУВАТИСЯ) розм.; ВЛІТА́ТИ, ВСКА́КУВАТИ (УСКА́КУВАТИ) (швидко). — Док. Словник синонімів української мови
- заїжджати — Заїжджа́ти, -їжджа́ю, -їжджа́єш; -їжджа́й, -джа́йте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- заїжджати — Заїжджа́ти, -жа́ю, -єш гл. = заїздити. Ото та дівчина росте, а царевич усе заїжджає, як на охоту приїде. Словник української мови Грінченка