збавляти

ЗБАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок; ЗБА́ВИТИ, влю, виш; мн. зба́влять; док., перех.

1. Зменшувати кількість чого-небудь, знижувати щось.

Німець розлютувався, гукає на наймитів, збавляє всім плату на поправку машини (Мирний, IV, 1955, 246);

Відмовившись від путівки до санаторію, куди щоліта їздив збавляти зайву вагу, Петро спішно готувався до поїздки в Сокорівку (Підc., Віч-на-віч, 1962, 96);

Маркові не сила дивитися, як дужа Санька із штурханами, прокльонами коло корів ходить, затовкла, зноровила, і корови не злюбили її, збавили молока (Горд., Дівчина.., 1954, 15);

// Зменшувати ступінь вияву, інтенсивність чого-небудь.

Дозорець збавив тону, одступивши на крок (Кол., Терен.., 1959, 208);

Машина різко збавила швидкість, почала забирати вправо (Збан., Переджнив’я, 1960, 82).

Збавля́ти (зба́вити) газ — зменшувати швидкість руху автомобіля, мотоцикла.

Так і влетів [Павло] до Тернової й одразу отямився, збавив газ. Мотоцикл же без номера, не реєстрований, а міліції тут повно (Кучер, Трудна любов, 1960, 604);

Збавля́ти (зба́вити) крок (кро́ку) — іти повільніше.

Хлопець почав поволі збавляти крок, не спускаючи з ока гвинтівку щербатого. Це для нього був основний супротивник (Воскр., Весна.., 1939, 37).

2. розм. Віднімати що-небудь у когось, залишати без чогось, позбавляти чогось.

— Мене дванадцять літ у слідстві мучили. Очей збавили і ще на двадцять літ засудили (Фр., IV, 1950, 180);

На шляху моїм скрізь хрести самі Якась іродська сила ставила, Святу молодість підтяла в ярмі, Мети людської нагло збавила (Граб., І, 1959, 375).

3. розм. Пошкоджувати, псувати що-небудь.

— Нащо ти, дочко, над тим свою голову морочиш та очі збавляєш? Помережала б як-небудь та й годі! (Мирний, І, 1949, 360);

Набравшись пилку, кіт запилив усе кукурудзяне суцвіття і тим збавив цікавий дослід (Вол., Озеро.., 1959, 46);

// Калічити.

«Ви,— каже,— збавили мені корову, то я вам це не подарую».. — Таже ріг виросте другий (Черемш., Тв., 1960, 104);

Видно, десь на фронті ступні позбувся, на одній п’яті шкандибає, ніс черевика зморщився і вгору задерся.— А де ж ти ногу збавив? — запитав Кузьмін (Збан., Сеспель, 1961, 163);

// Робити неприємним, погіршувати.

Гуцул усміхнувся поблажливо, так усміхнувся, наче він міг би зараз добре вибити їх [жовнірів], але… йому не хочеться збавляти собі настрій (Кундзич,Пов. і опов., 1951, 41).

4. розм. Доводити до загину, знищувати, губити.

— Нащо збавляти квітку! Вона розцвітала, може, ціле літо, поки дійшла до такої краси, а я вирву її та й покину,— сказав Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 88);

— От і стоять, як і стояли, ніхто їх [виноградники] не рубає,— думав він.— Та й хто б зважився збавляти хліб людям?.. (Коцюб., І, 1955, 211).

5. розм. Витрачати без користі, марно.

Чого їй сидіти та хліб батьківський збавляти, коли вона буде щаслива і за Серединським? (Н.-Лев., І, 1956, 134);

Не одну сотню літ збавили [алхіміки] ось тут, намагаючись перетворити бодай одне зернятко міді або свинцю на найменшу дрібку щирого золота (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 407).

◊ Збавля́ти (зба́вити) ві́ку (життя́):

а) губити кого-небудь, убивати.

Ой тумане, тумане — Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі, Чом віку не збавиш? (Шевч., І, 1963, 308);

Піде [ведмідь] було по лісі і душить та роздирає все, що здибле: одно з’їсть, а десятеро й так покине, тільки дармо життя збавить (Фр., IV, 1950, 71);

б) нівечити, марнувати життя.

Даремну кинь турботу і прийми се горе, якого розум твій ні воля не поборе,— бо дарма тільки той життя збавляє, хто побивається, де ради більш немає (У. Кравч., Вибр., 1958, 191);

— Нехай він розв’яжеться зо мною, він розумний, опісля дякуватиме мені.— Ти ж збавиш собі віку! Ти зажуришся! (Кв.-Осн., II, 1956, 348).