1. Словник української мови в 11 томах

збаламучений

ЗБАЛАМУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до збаламу́тити.

Ми всім народом ополчились, Дніпро і Волга розгнівились — І морем бурним покотились До збаламученої Шпре! (Рильський, II, 1960, 261);

Йому здавалося, що кожний дивився на нього, показував пальцем, що це він той збаламучений, підплачений негідник (Кобр., Вибр., 1954, 65);

Збаламучені подіями настрої.. насідали, і йому почало здаватися, що він востаннє походжає між тисячами робітників як голова голодно-степського будівництва (Ле, Міжгір’я, 1953, 247).

2. у знач. прикм. Неврівноважений, легковажний.

Збаламучена ця Жанна, хоч і люблю я її (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 278).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. збаламучений — збаламу́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. збаламучений — див. каламутний Словник синонімів Вусика
  3. збаламучений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до збаламутити. 2》 у знач. прикм. Неврівноважений, легковажний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. збаламучений — КАЛАМУ́ТНИЙ (про воду та іншу рідину — не прозорий, не чистий), МУТНИ́Й розм., БАЛАМУ́ТНИЙ розм.; СКОЛО́ЧЕНИЙ, ЗБАЛАМУ́ЧЕНИЙ розм. (який утратив прозорість). Понад Дністром іде вночі Козак. І дивиться йдучи На каламутну темну воду (Т. Словник синонімів української мови