збувати

ЗБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗБУ́ТИ, збу́ду, збу́деш, док.

1. перех. Продавати що-небудь, когось.

Не хвалися, дівчинонько, Червоним намистом! Бо прийдеться-доведеться Намисто збувати, Молодому козакові Тютюн купувати! (Укр.. лір. пісні, 1958, 508);

Вони [монополії США] скуповують по монопольно низьких цінах товари слаборозвинених країн і збувають в них по високих цінах свої товари (Рад. Укр., 13.XI 1954, 4);

Збули ми гнідого, прикупили трохи деревини та з хлівця і зіп’яли сяку-таку хижку (М. Ол., Чуєш… 1959, 7);

// Віддавати кого-небудь кудись, влаштовувати, позбавляючись від утримання, догляду.

У селі заможні господарі своїх [дітей] у город збувають. У них хоч є у віщо одягтися, є чим туди доставитись (Мирний, IV, 1955, 249);

Правда, в рідні пожила [Люба] недовго: дядько швидко і з вигодою збув її в няньки до Окуня (Стельмах, Хліб.., 1959, 353);

// рідко. Проводити час, вік і т. ін.

— Я піду, звідки прийшов, буду далі вік свій збувати в цісарській службі (Фр., II, 1950,273).

2. перех. Позбавлятися кого-, чого-небудь якимось чином.

Упросились злидні на три дні, та й не збути (Номис, 1864, № 1538);

От бачать молодиці, що непереливки, пристали до Явдохи: «Роби, що знаєш роби, а москаля збудь!» (Кв.-Осн., II, 1956, 12).

◊ Збува́ти (збу́ти) з рук — позбавлятися кого-, чого-небудь.

Він залюбки збув би його [панський одяг] з рук, але що як спитає пан: «А чого це, Корнюшо, не бачу на тобі своїх брюк?» (Стельмах, Хліб.., 1959, 154);

Збува́ти (збу́ти) із сві́ту — доводити до загину, занапащати, знищувати.

І хто його [рідний край] хита, із світу збудемо. Ми будем жить (Тич., II, 1957, 166).

3. перех., чим. Ухиляючись від кого-, чого-небудь, обмежуватися чимось незначним, несуттєвим.

[Анна:] Хто ж дозволу на сії речі просить? ..«Дозвольте, пані, стати на коліна». У нас за сеє кожна осміяла б. [Командор:] Як ви привикли все збувати сміхом! (Л. Укр., III, 1952, 365);

Мені він здався непевним,і я хотів збути його бурчанням, але мимохіть почав одповідати, довго, з подробицями (Коцюб., II, 1955, 428).

4. неперех. Зникати, переставати бути наявним, переставати існувати.

Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (Чуб., V, 1874, 219);

От тільки чому дядько Євлампій звав мене «козак»? Який же я козак? Козаки, оповідав дід, були та збули (А.-Дав., Крила.., 1959, 16);

// безос.

, до чого. А в жінок не збуває до розмови: то дівування згадають, то се, то те, то про лиху долю не наговоряться (Свидн., Люборацькі, 1955, 6).