1. Словник української мови в 11 томах

збучавілий

ЗБУЧА́ВІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до збуча́віти.

Темрява сповнювалась шарудінням шинелей, чваканням чобіт в прибережному збучавілому багні (Перв., Атака.., 1946, 143).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. збучавілий — збуча́вілий дієприкметник розм. Орфографічний словник української мови
  2. збучавілий — -а, -е, розм. Дієприкм. акт. мин. ч. до збучавіти. Великий тлумачний словник сучасної мови