збідніти

ЗБІДНІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до бідні́ти і бідні́шати.

Рід Тобілевичів належав колись до багатих і знатних фамілій польської шляхти, але ще десь у другій половині XVIII ст. несподівано збіднів (Життя К.-Карого, 1957, 7);

— Їх би [коней] можна поставить на ніч під намет коло стайні,— обізвався Антоша.— І дати оброку… не збідніли б од того…— додала Софія Петрівна (Коцюб., II, 1955, 399);

— Немає у мене нічого, збіднів я зовсім, розорився (Чаб., Балкан. весна, 1960, 10);

— Велике діло — одно дерево [вкрали] на всю Синяву.— Тобі, може, й не велике, а наш пан інакше думає.— На одному клені збідніє? (Стельмах, І, 1962, 88);

// на що, чим. Втратити що-небудь, стати бідним, біднішим на щось.

На таланти земля наша не збідніла. У нас є велике число безумовно обдарованих молодих композиторів, які мають добру загальну і спеціальну освіту (Мист., 2, 1956, 32).