звеличувати

ЗВЕЛИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗВЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш і ЗВЕЛИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Створювати велич кому-, чому-небудь, сприяти величі, славі когось, чогось.

Героїзм, лицарство Довбуша, його особиста безкорисливість, високі ідеали, за які боровся,— усе це звеличувало Довбуша в очах сучасників (Гжицький, Опришки, 1962, 143);

Треба знайти такий художній вираз правди життя, щоб головний сенс фільму.. не применшував гідності народу, не принижував, а звеличував народ (Довж., III, 1960, 264);

Син [в ескізі «Народолюбець» П. Мирного] повинен звеличити рід. Його віддають у гімназію (Від давнини… І, 1960, 370);

Ритмічно диха цех…І кожний знає з них, що він прийшов сюди звеличить Батьківщину (Сос., Близька далина, 1960, 29);

Хай ростуть у нас герої За високий урожай, Ми сім’єю трудовою Звеличаєм рідний край! (Укр.. думи.., 1955, 553);

// Робити значнішим кого-небудь.

Довір’я до людини звеличує її, пробуджує в ній кращі якості, свідомість відповідальності і людської гідності (Колг. Укр., 11, 1963, 67).

2. Вихваляти, прославляти кого-, що-небудь.

Дунай.. Недарма його так щиро звеличували гуслярі й кобзарі, так натхненно оспівав неповторний віденський чарівник Йоганн Штраус (Рад. Укр., 22.III 1961, 3);

Уся сила, уся творчість народної фантазії винатужилась, щоби звеличити послідню добу сербської свободи і велику боротьбу цілої Сербії з турецькою силою (Фр., XVI, 1955, 15).

3. фольк. Вшановувати кого-небудь, співаючи на його честь обрядову пісню.

— Ануте, дівчата, звеличаймо Домаху! — Та й почала: Сіяла зіронька, сіяла; З ким ти, Домасю, стояла? (Вовчок, І, 1955, 61).

4. тільки звелича́ти, док. Назвати кого-небудь шанобливим ім’ям.

[Оксана (до Горнова):] Я вже не знаю, як вас найлагідніше звеличать (Кроп., І, 1958, 396).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

звеличувати

Значення в інших словниках