звозити
ЗВО́ЗИТИ, зво́жу, зво́зиш, недок., ЗВЕЗТИ́, звезу́, звезе́ш; мин. ч. звіз, звезла́, ло́; док., перех.
1. Доставляти яким-небудь транспортом багатьох, багато чого-небудь в одне місце.
На ціле літо.. влада тут [у Комуні] переходить до рук піонерії, хлопчаків та дівчаток, що їх з усіх усюд звозять сюди грузовиками (Гончар, Тронка, 1963, 221);
Минало літо, заходила осінь. Уже пшеницю звезли і вимолотили (Мирний, IV, 1955, 213).
2. Переміщати за допомогою транспорту кого-, що-небудь згори вниз.
3. тільки док. Везучи, відправити куди-небудь; відвезти.
А там панові не вподобався, Писарині якому, — Ноги здибають, руки сплутають І звезуть до прийому (Рудан., Тв., 1956, 41).
4. тільки док., фам. Сильно ударити кого-небудь.
Звезла [Текля] рогачем Юхима по ногах, і він так і шугонув з високого порога (Кучер, Трудна любов, 1960, 538);
Іще б так звезли пару разів по спині й відвалили б душу від тіла… (Стельмах, І, 1962, 500).
ЗВОЗИ́ТИ див. зво́жувати.
Значення в інших словниках
- звозити — зво́зити дієслово недоконаного виду звози́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- звозити — I звоз`итидив. звожувати. II зв`озитизвожу, звозиш, недок., звезти, звезу, звезеш; мин. ч. звіз, звезла, -звезло; док., перех. 1》 Доставляти яким-небудь транспортом багатьох, багато чого-небудь в одне місце. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звозити — Зво́зити, зво́жу, зво́зиш, зво́зять; звозь, зво́зьте; див. зве́зти́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- звозити — Звозити, -жу, -виш сов. в. звезти́, -зу́, -зе́ш и звозити, -жу, -виш, гл. Сваживать, свезти въ одно мѣсто. Кілько в небі зірочок, тілько на полі кіпочок. Суди, Боже, звозити, в велику скирту зложити. Чуб. III. 246. Волів обробила, пшеницю звозила. Чуб. V. 824. Словник української мови Грінченка