звірина

ЗВІРИ́НА, и, ж. Дика, звичайно хижа, тварина; звір ( див. звір¹ 1).

Вніс [мисливець] його [зайця] в хату; взяла його дріж; Дивиться пильно на мене звірина; Так мов і хоче сказати: «Не ріж» (Щог., Поезії, 1958, 120);

Глуха тиша причаїлася в непрохідних хащах. Жодна пташка не подавала голосу; жодна звірина не пробігала (Донч., II, 1956, 35);

І ось серед бурі, у темнім бору Страшна перед нами звірина з’явилась… (Тич , III, 1947, 186);

*У порівн. — В степу я був, один, як той козак Голота.. Сирі качани гриз, у скиртах звіриною спав… (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 82);

// Тварина взагалі.

Максим.. набрав груддя повну пазуху й помчався насупроти бугая, ревучи й передражнюючи страшну звірину… (Мирний, І, 1949, 211).

ЗВІРИНА́, и́, ж.

1. тільки одн., збірн. Дикі, звичайно хижі, тварини; звірі.

Пташки ущухли, звірина причаїлась, малі комашки завмерли в травиці (Коцюб., І, 1955, 176);

Слава сонцю молодому В світлоносній вишині! Слава першим хвилям грому, Слава птиці й звірині! (Рильський, II, 1960, 44).

2. М’ясо дикого звіра.

Він [ліс] давав гриби і ягоди, звірину і смолу для човнів (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 25);

— Він ніколи не брав у походи возів, ні м’яса не варив, але, покраявши конятину чи звірину, чи яловичину, пік на жару (Довж., І, 1958, 293).

Лихо з панами цими! Й де вона Взялась, та люта звірина, На нашу голову? (Тич., II, 1947, 63).

3. перен. збірн. Дуже люті, жорстокі люди.