звірятися
ЗВІРЯ́ТИСЯ¹, я́юся, я́єшся і рідко ЗВІ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗВІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. кому. Виявляючи довір’я, повіряти кому-небудь свої думки, таємниці, розкривати почуття і т. ін.
Яринка часто звірялася, їй [вчительці] у своїх радощах і в горі (Донч., IV, 1957, 159);
Іван нікому не звірювався зі своїми думками (Фр., І, 1955, 103);
— Тобі, чужому, звірилась, а перед своїм батьком, перед рідним батьком, могла щось такого затаїти!.. (Коб., І, 1956, 80);
Семен міркував, як би йому звіритись громаді з своїх думок (Коцюб., І, 1955, 112).
2. на кого. Довіряти кому-небудь щось, покладатися на кого-небудь у чомусь.
А матір по тому згадую, що, було, нас із собою забирає в двір. І нянька в нас була хороша, а не звірялась на неї (Барв., Опов.., 1902, 469);
Знайшлася і бабуся така, Оришка.. Горпина зразу звірилася на неї, як на рідну матір (Мирний, І, 1954, 234);
// на що. Довіряти, вірити чому-небудь.
Гавриленко вже докоряв собі, що так зопалу потривожив зоотехніка, звірившись на перше враження від прочитаного дописа (Добр., Тече річка.., 1961, 70);
Повернувся до села мій товариш — Берник Іван, від якого я нічого не таїв і на чиє слово завжди звірявся (Мур., Бук. повість, 1959, 16).
ЗВІРЯ́ТИСЯ², я́юся, я́єшся, недок., ЗВІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док., рідко.
1. Зіставляючи що-небудь з чимось, перевіряти щось за якими-небудь показниками.
Комбат час від часу зупинявся на хвилинку з старшим ад’ютантом, щоб при ліхтарику звіритись під плащем по карті (Гончар, III, 1959, 134).
2. Переконуватися, впевнюватися в чому-небудь.
А що вона відьма, то я в цьому добре звірилась, бо де вона ступить, за нею слідком жаби скачуть (Н.-Лев.. III, 1956, 253);
Далі сполохано озирнулася [Настя] по двору. Звірившись, що там нікого немає, розгорнула папірець і почала читати (Вас., II, 1959, 198).
3. тільки недок. Пас. до звіря́ти².
Значення в інших словниках
- звірятися — звіря́тися 1 дієслово недоконаного виду розказувати відверто; довіряти рідко звіря́тися 2 дієслово недоконаного виду зіставлятися; випробовуватися рідко Орфографічний словник української мови
- звірятися — ЗВІРЯТИСЯ, ЗВІРИТИСЯ 1. (кому в чому, з чого, з чим, про що, перед ким з чим). Повіряти комусь свої думки, таємниці, розкривати почуття тощо. Шукай розваги в творчій лірі, Та не звіряйся зразу їй (П. Літературне слововживання
- звірятися — див. вірити Словник синонімів Вусика
- звірятися — I -яюся, -яєшся і рідко звірюватися, -ююся, -юєшся, недок., звіритися, -рюся, -ришся, док. 1》 кому. Виявляючи довіру, повіряти кому-небудь свої думки, таємниці, розкривати почуття і т. ін. 2》 на кого. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звірятися — ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм. Словник синонімів української мови
- звірятися — Звіря́тися, -ря́юся, -ря́єшся; зві́ритися, -рюся, -ришся на кого; зві́рся, зві́рмося, зві́ртеся Правописний словник Голоскевича (1929 р.)