звішуватися

ЗВІ́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗВІ́СИТИСЯ, звішуся, звісишся, док.

1. Опускатися вниз, залишаючись у висячому положенні; звисати.

Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (Н.-Лев., II, 1956, 136);

Тоді я, звісившися головою вниз у яму, ..налапав на сучку цямрини кінець того шнура (Фр., IV, 1950, 18);

Поник юнак… Не гляне зором ясним, і з кулемета звісилась рука… (Сос., Солов. далі, 1957, 34);

// Низько нахилятися (про голову).

Довго мовчав [Дмитро], роздумував, очі стали похмурими, голова на груди звісилась (Стельмах, II, 1962, 391);

// на що, до чого. Опускаючись донизу, спадати на що-небудь.

Вуса двома мотузочками звішувались на підборіддя (Рибак, Що сталося.., 1947, 145);

— Натанцювалася? — запитала пані, оправляючи на доньчиній голівці волосся, що звісилося на чоло (Л. Янов., І, 1959, 129);

Очі йому горіли, безкозирка збилася на потилицю, чорний чуб звісився через око мало не до губи (Смолич, Мир.., 1958, 184).

2. на кого — що. Повисати усією своєю вагою на кому-, чому-небудь.

Звішуючись на його руку, вона так голосно реготалася, що аж луна розлягалася по дворах (Мирний, III, 1954, 197);

Худий чорний чолов’яга.. аж перехилився з передка, неначе от-от мав упасти на коней, звіситись на них зігнутими у ліктях руками (Стельмах, II, 1962, 176).

3. над чим. Виступати над чим-небудь; нависати.

Вони сіли на скелі, що звішувалась над самою водою (Фр., VI, 1951, 309);

Замети снігу звішуються над стріхою (Н.-Лев., II, 1956, 385).

4. з чого, на що, над чим. Перегнувшись через що-небудь, низько нахилятися.

— Якиме! — гукаєте ви, звішуючись з воза (Мирний, IV, 1955, 310);

У ту ж хвилину кінська голова наткнулась на купку людей, а над нею звісився козак, немов шукав чогось на землі (Коцюб., І, 1955, 350).