звішуватися

ЗВИСА́ТИ (про предмети — висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). — Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку — вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все — вуси, волосся, старий мундир — звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). — Пор. 1. ви́сі́ти.

НАВИСА́ТИ (виступаючи, виснути над ким-, чим-небудь), ЗВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ рідше, ВИ́СІ́ТИ рідше. — Док.: нави́снути, зви́снути, пови́снути, зві́ситися. Підмитий зісподу прибоєм, він (мис) грізно нависав над кипінню хвиль широким склепінням (З. Тулуб); Сидорчук стояв, виструнчившись, і його черевце солідно звисало над столом (Ю. Бедзик); На вузькім стрімчаку (скелі), немов орлине гніздо, повис отой замок (М. Старицький); Над тим яром на гострих, як ребра, верхах гори позвішувалось зелене дерево, так, як часом замети снігу звішуються над стріхою (І. Нечуй-Левицький); Над самою водою висіла тут величезна скала (І. Франко). — Пор. 1. ви́сі́ти.

НАХИЛЯ́ТИСЯ (згинати верхню частину тулуба), НАГИНА́ТИСЯ, СХИЛЯ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПЕРЕГИНА́ТИСЯ підсил., ПЕРЕХИЛЯ́ТИСЯ підсил., ПЕРЕХНЯ́БЛЮВАТИСЯ діал.; ПОХИЛЯ́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯ поет., ЗВІ́ШУВАТИСЯ (перев. над ким-, чим-небудь); ПРИГИНА́ТИСЯ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, ХИЛИ́ТИСЯ (низько або близько до кого-, чого-небудь). — Док.: нахили́тися, нагну́тися, схили́тися, зігну́тися, перегну́тися, перехили́тися, перехня́битися, похили́тися, зві́ситися, пригну́тися, прихили́тися. Він низько нахилився, щоб не вдаритись об одвірок (О. Копиленко); З реготом вони побігли до хати, нагинаючись попід тином (І. Нечуй-Левицький); Палиця випала з його руки, і він швидко схилився, щоби підняти її (І. Франко); — Згинаюсь я, розкидала сніг, а під ним лежить якась ганчірка (М. Стельмах); Несподівано перед тачанкою виросло кілька бійців, і один з них.. перегнувся з сідла до Світлани (О. Гончар); Людина, перехилившись корпусом уперед, протискалась крізь дужий вітер з дощем (О. Досвітній); Незчулася (молодиця), як і прядку спинила була й похилилась над нею в задумі (А. Головко); Під вагою чудових мрій її гарна голівка почала клонитися долу у напівсні... (В. Гжицький); Він пригинався між кущами, збираючи дорідні гриби (В. Кучер); На зріст він такий, що, не прихилившися, в двері не пройде (І. Муратов); — Вйо, коні! — шаленіє Левко. — Підвівшись на весь зріст, він розкручує над головою кінець віжок, здригається, хилиться на вибоях і невідомо яким чудом втримується на санях (М. Стельмах).