1. Словник української мови в 11 томах

здибати

ЗДИ́БАТИ¹ див. здиба́ти.

ЗДИ́БАТИ², аю, аєш, док., перех., заст. Забити в колодки.

А там панові не вподобався, Писарині якому,— Ноги здибають, руки сплутають І звезуть до прийому (Рудан., Тв., 1956, 41).

ЗДИБА́ТИ, а́ю, а́єш і ЗДИ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДИ́БАТИ, зди́баю, зди́баєш і діал. зди́блю, зди́блеш, док., перех. Зустрічати кого-небудь, ідучи або прийшовши кудись.

Якось іде Іван з села до міста. Та й що був тільки вийшов за село, здибає пана (Україна.., І, 1960, 53);

Я здибував її, але не говорив з нею (Коб., III, 1956, 146);

Він міг здибати цю людину потім, через кілька років, і відразу пізнати її (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 39);

*Образно. — А що, Федоре, панів куме? — ледве ворочаючи язиком, вимовляв Федір.— Дожився? Здибало тебе щастя, що не втрапиш, як і відкараскатись від нього? (Мирний, IV, 1955, 233);

// Знаходити щось, натрапляти на що-небудь у дорозі.

Він здибував усе частіше дими, пожарища, забитих коней (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 110);

Ще одну сосну ми здибали. На камені гірському стоїть вона, і вітри її хилитають на всі боки (Ю. Янов., II, 1958, 126);

// перен., що. Зазнавати чого-небудь, переживати щось.

Як в дорозі здиблю горе, Що тобі несе удар, Сам його до себе справлю І прийму його тягар (Фр., XI, 1952, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. здибати — Зди́бати: — зустріти [53] Словник з творів Івана Франка
  2. здибати — зди́бати 1 дієслово доконаного виду зустріти зди́бати 2 дієслово доконаного виду забити в колодки рідко здиба́ти дієслово недоконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
  3. здибати — ЗДИБУВАТИ зустрічати, стрівати, спотикати; (раз-у-раз) подибувати, знаходити, натрапляти на; (горе) зазнавати чого. Словник синонімів Караванського
  4. здибати — I див. здибати. II -аю, -аєш, док., перех., заст. Забити в колодки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. здибати — зди́бати зустріти (м, ср, ст): Врешті, вернувся до Львова. Здиба́ю його на вулиці, щиро вітаємось, балакаємо про це та про те. В одному моменті Старосольський чемно кланяється молодому чоловікові. – Хто це такий? – питаю. – Мій учень. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. здибати — Здибався Яким з таким. Зійшлися оба однакові. Здибав сокиру за лавою. Знайшов те, чого не згублено. Здиблемося на йосафатовій долині. Народне вірування, що на йосафатовій долині буде страшний суд і там усі люде здибаються. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. здибати — ЗУСТРІ́НУТИ кого (ідучи чи пройшовши куди-небудь, зійтися з кимось, помітити когось), ЗУСТРІ́ТИ, ЗУСТРІ́НУТИСЯ з ким, ЗУСТРІ́ТИСЯ з ким, ПОБА́ЧИТИ, ПОБА́ЧИТИСЯ з ким, СТРІ́НУТИ розм., СТРІ́ТИ розм., СТРІ́НУТИСЯ з ким, розм., СТРІ́ТИСЯ з ким, розм. Словник синонімів української мови
  8. здибати — Здиба́ти, -ба́ю, -ба́єш зди́бати, зди́баю, -баєш, -бають і зди́блю, зди́блеш, зди́блють Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. здибати — Здибати, -ба́ю, -єш сов. в. здибати, -баю(-блю), -баєш(-блеш), гл. Встрѣчать, встрѣтить. Костю, чи не здибали-сте де мого Михаська? Камен. у. Ідуть, ідуть, здибають пана. Рудч. Ск. І. 162. Як вас (літа) здибле лиха доля, будьте коротенькі. Гол. І. 273. Словник української мови Грінченка