здирати
ЗДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІДРА́ТИ і ЗДЕ́РТИ, здеру́, здере́ш; мин. ч. зідра́в, ра́ла, ло і здер, ла, ло; наказ. сп. здери́; док., перех.
1. Відділяти, знімати верхній шар чого-небудь.
Рубали [мисливці] гострими ножами забитих тюленів і здирали з них шкури із салом (Трубл., І, 1955, 147);
Перед ним мовчки поставили чавунчик холодної картоплі.. Ковтав ту картоплю, ледь зідравши сяк-так лушпину (Збан., Сеспель, 1961, 310).
2. Віддирати, відривати що-небудь прибите, приклеєне, прикріплене і т. ін.
Здирала [ковалиха] з поламаних меблів шовк жовтий, червоний, блискучий (Коцюб., II, 1955, 89);
Ніхто, як він, не вміє здирати з вишень глей (Сос., І, 1957, 344);
Написа не так-то легко було здерти, він був добре приклеєний до стовпа (Турч., Зорі.., 1950, 16);
// Зривати, знімати що-небудь повішене, одягнене, взуте і т. ін.
Його повнолиця дружина, ніби туго набитий мішок, стояла на лаві і здирала з стін образи (Панч, II, 1956, 91);
Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулася до Мотрі й трохи не здерла з неї очіпка (Н.-Лев., II, 1956, 379);
— Дитину вбив [фашист] і одежу здер… Це страшно, —глухо сказав Вихор і похилив голову (Кучер, Чорноморці, 1956, 344).
3. також без додатка, розм. Брати за що-небудь дуже високу плату.
Хто ж вас, дівчатка, привітає? Хто пустить на ніч? Чи без сну Й без хліба вам отут стояти?.. Або здеруть тяжку ціну… (Стар., Вибр., 1959, 7);
З нагоди «визволення», селян примусили «викупати» їх власні землі, причому здерли вдвоє і втроє вище від дійсної ціни на землю (Ленін, 17, 1949, 90);
// діал. Пригнічувати, визискувати кого-небудь.
Його боліло те, що ті владики держали своїх підданих, своїх одновірців, чи православних, чи уніатів, так само, як і польські шляхтичі, і так сало здирали та поневіряли їх (Фр., XVI, 1955, 425);
По білих пролісках я йшла з тобою, і тямлю, як казав ти: — Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач (У. Кравч., Вибр., 1958, 102).
◊ Здира́ти (зідра́ти, зде́рти) шку́ру (три шку́ри, деся́ту шку́ру) див. шку́ра. Таки́й, що здере́ з [живо́го й] ме́ртвого — про спритного хабарника.
[Панас:] Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть! (Крон., І, 1958, 134);
Хтось вивів Мар’яна в сіни і тихцем сказав: — Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого (Стельмах, І, 1962, 171).
4. тільки док. Очистити зерно від лузги.
Просо, що зібрали, на пшоно зідрали (Швець, Неспок. літо, 1959, 62).
Значення в інших словниках
- здирати — здира́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- здирати — (шкуру) обдирати, облуплювати; (кору) віддирати, відривати; (високу ціну) дерти, лупити. Словник синонімів Караванського
- здирати — -аю, -аєш, недок., зідрати і здерти, здеру, здереш; мин. ч. зідрав, -рала, -рало і здер, -ла, -ло; наказ. сп. здери; док., перех. 1》 Відділяти, знімати верхній шар чого-небудь. 2》 Віддирати, відривати що-небудь прибите, приклеєне, прикріплене і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- здирати — Аю, -аєш, недок., здерти, -ру, -реш, док. 1. студ. Списувати. Безсоромно здирати з книжки. 2. Займатись плагіатом. Здирати у західних виконавців манеру поведінки. Словник сучасного українського сленгу
- здирати — здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Фразеологічний словник української мови
- здирати — ЗДИРА́ТИ (відділяти, знімати верхній шар чого-небудь), ОБДИРА́ТИ, ЗДРЯ́ПУВАТИ. — Док.: зідра́ти, зде́рти, обде́рти, обідра́ти, здря́пати. Здирала (Ковалиха) з поламаних меблів шовк (М. Словник синонімів української мови
- здирати — Здира́ти, здира́ю, здира́єш; зде́рти, здеру́, здере́ш; -ру́ть; здер, зде́рла Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- здирати — Здира́ти, -ра́ю, -єш гл. = здерати. Ловить вовк, ловить вовк, а як вовка піймають, то шкуру здирають. Ном. № 4092. Словник української мови Грінченка